op

– Старшому сину я квартиру купив, то молодшому вже ти, Зіно, маєш житло придбати, – заявив мені мій чоловік, тепер уже колишній. А мені так прикро було все

– Вирішуй, синку, або я, або вона, – заявила мені якось мама. Вона ніяк заспокоїтися не може, я одружений вже майже рік, а мама ще вірить, що я

– Не хвилюйся ти так, Маринко, тобі не можна. Мама дасть гроші, завжди давала, і зараз дасть. Просто вона приїхала, і ще не звикла до нових умов, –

– Тату, я вам з мамою ще в минулому році казав, що не треба вам того городу. От скільки вам двом на зиму картоплі треба? Мішок, два? А

– Ну чому ти така вперта, мамо? Ти ж була в селі у Аліни, бачила, яка там красива природа. І будиночок гарний для тебе є. А те, що

– Ларисо, я йду від тебе. До дружини повертаюся, – похиливши голову, раптом напівголосно промовив Павло. Лариса крутилася біля дзеркала, зачіска уже була готова, залишилося лише підправити макіяж,

– Не зрозумів, ти що – заміж вийшла? – здивовано питає мене колишній чоловік. Ми з ним розлучилися два роки тому, а тепер він миритися прийшов. Сказати, що

Олеся довго крутила в руках телефон і ніяк не насмілювалася набрати ті кілька цифр, які зараз, вперше за багато років, з’єднають її з Максимом. Здавалося б, що тут

Мене звати Альона, мені 38 років, зараз знаходжусь за кордоном на заробітках. Приїхала сюди три роки назад, після того як прожила з чоловіком 19 років і розлучилася. Він

– Ніно, я знаю, що ми так не домовлялися, але зараз склалися такі обставини, що ми просто не можемо не допомогти. Та й це лише на два місяці.