Українці Сьогодні

Мама сказала в суботу. Значить, у суботу, — відрізав він. — Олено, це родина. Є речі, важливіші за каву з подружками. Мамі потрібна допомога, і ми їдемо. Крапка. Він знову уткнувся в ноутбук, показуючи, що розмова закінчена. Але для Олени все тільки починалося. Її плани, її подруга, яку вона не бачила роками, її право на відпочинок — усе це було перекреслено. Він не просив. Він наказував від імені своєї матері. Ранок не приніс полегшення. Ніч пройшла у важкій дрімоті. Сварка, не закінчена, а просто поставлена на паузу, висіла в повітрі квартири щільним туманом. Стас уже був одягнений у старі джинси та вицвілу футболку — його стандартну дачну уніформу. Він стояв біля вікна і пив каву. Його поза була спокійною, але в цій нерухомості відчувалася впертість скелі. — Я виїжджаю за годину, — сказав він, не обертаючись. — Маєш час зібратися

І ти справді думала, як таке могло статися? Що ти геть розум втратила чи

Життєві історії 0

Маринко… це так несподівано. Це ж великі гроші. Свекруха аж мову втратила. Такого повороту вона точно не очікувала. — Ну що ви. Ви це заслужили. А на Тараса не зважайте, він просто ще не доріс до великих грошей. Ви ж знаєте, як він вміє все пустити за вітром. Я йому нічого не даю, щоб хоч щось корисне для сім’ї зробити. — Так, так, я розумію… — прошепотіла свекруха, в голові якої вже малювався проект двоповерхової дачі з терасою. — То про що ви хотіли зі мною поговорити? — запитала Марина з усмішкою. Галина Дмитрівна зніяковіла. Весь її план «захисту сина» розсипався. — Та я… я хотіла запитати, як ти той пиріг з вишнею печеш? У мого Тарасика він найулюбленіший, каже, що в тебе смачніше, ніж у мене виходить. Коли мати вийшла з кімнати задоволена, Тарас уже був упевнений, що все вирішено на його користь. Але як він розлютився, коли дізнався, що Марина й надалі не збирається давати йому жодної копійки на «його мрії»

— Маринко, ми ж тепер багаті! Розумієш? Тепер і про дитину можна подумати, і

Життєві історії 0

Аліна стискала весільний букет так міцно, що білі пелюстки почали в’янути під її тремтячими пальцями. — Ти готова? — Микола прочинив двері, намагаючись посміхатися. — Якщо чесно, ні, — Аліна різко поправила фату. — Твоя мати знову дзвонила вранці. Каже, що фотограф занадто дорогий, і ми «занадто багато викидаємо на вітер». Микола зітхнув, зробив крок назустріч і спробував взяти її за руку. — Не звертай уваги. Вона завжди така, просто хвилюється. — Завжди? — Аліна відсмикнула долоню. — Миколо, вона навіть на примірку сукні прийшла, щоб сказати, що наречена має виглядати «скромно, як у старі добрі часи», а не «виставляти все напоказ». Ти це чув і промовчав! Він не встиг відповісти. За дверима пролунав різкий, владний голос, який не терпів заперечень: — Миколо! Де ти там застряг? Гості вже в залі, а ви тут по кутках ховаєтеся

Аліна стискала весільний букет так міцно, що білі пелюстки почали в’янути під її тремтячими

Життєві історії 0

Знаю, Наталко. Вони пили вино з тих келихів, що ми купували на наше весілля… — в очах Олени знову заблищали сльози. — Він залишив мені машину і віддав частину заощаджень, тут претензій немає. Але як тепер зібрати себе докупи? Раптом на столі завібрував телефон. На екрані висвітлилося фото Максима. Олена хотіла відкласти телефон, але повідомлення, що вискочило на екрані, змусило її зупинитися. “Олено, я розбирав речі і знайшов обручку твоєї мами. Ту, яку ти шукала пів року і думала, що загубила в поїзді. Вона лежала за комодом. Я хочу повернути.” — Знайшов мамину каблучку… — Олена відчула, як серце тьохнуло. Для неї це була найдорожча річ у світі. — Може, нехай кур’єром пришле? — запропонувала Наталка. — Або я заберу? Не варто тобі до нього їхати, він же почне знову свою пісню про «почнимо спочатку»

— Вона сама до мене чіплялася, клянуся всім святим! Я тримався, як міг, але

Життєві історії 0

Сідай, їж, — Надія Іванівна підсунула тарілку до дівчинки. Аня мовчки взяла ложку. Вона їла акуратно, майже не видаючи звуків, не піднімаючи голови. — Зараз поїмо, — почала господиня, намагаючись бодай якось розбити цю крижану мовчанку, — і підемо малину збирати. Ти ж любиш малину? — Люблю, — ледь чутно відповіла Аня. — Ну от і добре. Зберемо кошик, а ввечері млинців напечемо. Будемо з ягідним сиропом смакувати. Дівчинка лише кивнула. На городі Аня працювала на совість. Вона не відволікалася на метеликів, не намагалася втекти до гойдалок. Вона методично зривала ягоди, намагаючись не пошкодити кущі. Надія Іванівна спостерігала за нею крізь гілки смородини. Їй стало якось не по собі. Було відчуття, що дитина не живе, а виконує якусь складну програму виживання. — Допоможеш мені тісто на млинці замісити? — запитала жінка пізніше. Вона завжди любила готувати сама, щоб ніхто не заважав, але зараз їй хотілося витягнути дівчинку з її внутрішньої мушлі

— Мамо, можна Ганнуся в тебе тиждень поживе? Нам із Танею треба з’їздити до

Життєві історії 0

Що це за салат такий огидний? — голос невістки був дуже сердитим. Христина, як завжди бездоганно вдягнена у дорогий костюм, зморщила носа так, ніби побачила на столі не салат, а купу сміття. Вона демонстративно відсунула кришталеву вазу двома пальцями. — Мамо Ніно, ну ви ж прогресивна жінка. Невже ви не розумієте, що майонез — це вчорашній день, гастрономічне середньовіччя? Це ж суцільні жири! Я принесла свій варіант, абсолютно екологічний та правильний. Тут авокадо, кіноа та грецький йогурт! Ніна Сергіївна застигла з ополоником у руках. — Христинко, доню, у нас так заведено. Це традиція. Артем з дитинства обожнює саме цей рецепт, я туди гірчиці додаю ще трішки. — Традиція? — Христина пирхнула, енергійно дістаючи з брендованої еко-сумки скляний контейнер. — Традиція має мати сенс. А псувати організм ковбасою та цукром із горошку — це просто шкідлива звичка. Я от прочитала статтю про те, як оцет у майонезі шкодить здоров’ю. Свекруха стояла, як вкопана, вона підбирала слова

Вечірній Харків за вікном засипало лапатим снігом, а в затишній кухні Ніни Сергіївни пахло

Життєві історії 0

О, я чула, твої батьки досі живуть у тій старій квартирі в райцентрі? — підхопила Світлана. — І батько досі викладає в школі за ті скромні виплати? Це так зворушливо. Така провінційна відданість ідеалам. Мабуть, тому Марина так тримається за свою посаду в тому запиленому архіві. Скільки там зараз платять спеціалістам? Чи вистачає бодай на нитки для цих твоїх суконь? Я подивилася на Ростислава. Я чекала хоча б слова захисту. Чекала, що він скаже, що мої батьки — найчесніші люди, яких він знає, а моя робота — це покликання. Але він лише поправив свій дорогий годинник і додав: — Робота — це голосно сказано. Так, перекладає папірці про старі будівлі в центрі. Хобі, аби вдома не нудила і не заважала серйозним справам. У цей момент щось усередині мене, що трималося роками на вірі та любові, остаточно луснуло. Це не був біль. Це був холод. Такий глибокий і абсолютний, що руки перестали тремтіти

«І ти справді думала, що він тебе захистить, чи просто геть розум втратила від

Життєві історії 0

Олено! Ми вам з батьком, хочемо хату купувати, — почала свекруха. — Година від міста, хата кам’яна, ділянка — море розливане! Батько вже про все домовився, ціна — майже задарма. Треба терміново їхати, бо перехоплять! Коли молода пара прибула на місце «діаманту», в Олени всередині все обірвалося. Перед ними стояла напіврозвалена халупа з облупленою фарбою та прогнилим дахом. Десять соток землі були настільки захаращені бур’янами вище людського зросту, що крізь них доводилося продиратися з боєм. Старий тин похилився, наче втомлений дідусь, а замість зручностей у глибині двору чорніла дірява дерев’яна будка. — Мамо, та це ж купа мотлоху, — розчаровано промовив Андрій, оглядаючи тріщини в стінах

Сонячне проміння лагідно торкалося побілених стін затишного будиночка в одному з мальовничих сіл на

Життєві історії 0

“Що скажуть сусіди?”, “Як я буду виглядати?”. Ці фрази були девізом життя Світланиної свекрухи. Саме через них вона купувала дорогі сервізи, коли в холодильнику було порожньо, і саме через них зараз опинилася в цій пастці. Світлана була жнкою, яка звикла розраховувати лише на себе. Вона згадала, як у двадцять сім років, після першого невдалого досвіду стосунків, вона працювала на трьох роботах. Як пила пусту каву, щоб зекономити на обід. Як сама, своїми руками, віддирала старі шпалери в тій самій квартирі, яку тепер чоловік пропонує закласти. Ця квартира була для неї символом того, що вона впоралася. Що вона не пропала. Що в неї є свій куточок, де вона завжди буде в безпеці. А тепер цей фундамент намагалися підкопати найближчі люди, прикриваючись словами про любов і обов’язок

— І ти справді думала, що він промовчить, коли на кону постане спокій його

Життєві історії 0

Лесько! Підійди-но сюди, — сердито покликав дружину чоловік. Вона вимкнула газ і підійшла. — Що сталося, Тарасе? — Ти знущаєшся з мене чи просто перевіряєш межі мого терпіння? — він тицьнув ложкою у миску з борщем. — Я чітко сказав: мені потрібно чотирнадцять фрикадельок. Не десять, не п’ятнадцять, а рівно чотирнадцять. А тут що? — він почав дрібно барабанити пальцями по стільниці. — Давай, рахуй разом зі мною. Будемо вчити арифметику. Леся відчула, як до обличчя червоніє. — Тарасе, ну яка різниця? Смак же той самий. — Різниця колосальна! — крикнув він, відкидаючи ложку. — Чотирнадцять — це моє число сили, мій успіх на переговорах сьогодні залежить від цього порядку! А ти поклала п’ятнадцять! Ти що, свідомо програмуєш мій день на невдачу? Ти хочеш, щоб я провалив контракт

Леся завмерла з ополоником у руці. Її чоловік, Тарас, сидів за столом, підперши підборіддя