Українці Сьогодні

Вона хоче грошей? Знову те саме? — тихо запитала Софія сина. — Вона не хоче навіть чути про інше, — Сергій з роздратуванням кинув ключі на полицю. — Каже, що весілля буває раз у житті, що всі її однокласниці та подруги святкували як принцеси, а я пропоную їй «сіру вечерю в забігайлівці та підпис у паспортному столі». — Сергію, але триста тисяч гривень за один день — це не рівень принцеси, це бюджет заможної родини, — Софія намагалася говорити спокійно, хоча всередині все стискалося. — У вас немає таких грошей. Мої заощадження існують, ти це знаєш. Але вони призначені для внеску за ваше власне житло. Це фундамент, без якого сім’я просто розвалиться за першого ж вітру. — Мамо, я все розумію! Я пам’ятаю про депозит! Але, може, хоч третину? Ми ж потім все відпрацюємо, повернемо потроху. — «Потім» — це дуже підступне слово, синку. Ринок нерухомості не чекатиме, поки ви награєтеся в королів. Весілля — це спалах, красивий та яскравий. Але після нього настає буденний ранок, і важливо мати дах над головою, де ви цей ранок зустрінете разом. Син важко впав у крісло і мало не заплакав через відмову

Над містом панував лагідний весняний вечір. Софія стояла біля вікна своєї бездоганно прибраної квартири,

Життєві історії 0

Олено, нарешті! — почувся в слухавці енергійний голос свекрухи. — Я дзвоню-дзвоню, ніяк не докличешся. Скажи-но мені, дорогенька, ви з Андрієм у суботу ввечері маєте якісь плани? Невістка подумки пробіглася календарем. Субота обіцяла бути спокійною. — Та ніби вільні, Ганно Степанівно. А що сталося? — Та як же! Масниця! — голос свекрухи зазвучав майже тріумфально. — Я вирішила напекти млинців за нашим давнім родинним рецептом, ще від бабусі моєї залишився. Приходьте, посидимо по-сімейному, проведемо зиму як належить. Андрію обов’язково передай. Чекаю на вас о шостій! Пропозиція здалася Олені цілком пристойною, навіть зворушливою. Невістка погодилася, нічого не знаючи про задум свекрухи

Була друга половина лютого. Погода видалася напрочуд лагідною, ніби весна вирішила зазирнути в гості

Життєві історії 0

Ти не можеш оформити квартиру тільки на себе, через кілька днів я стану твоїм законним чоловіком. Олег відкинувся на спинку стільця. Його обличчя, зазвичай таке відкрите й усміхнене, зараз здавалося якимось сірим. Він повільно розмішував ложечкою каву, яка вже давно охолола. — Я все розумію, Лін. Справді розумію. Але ж ми скоро святкуємо весілля. Це має бути наше спільне гніздечко, наша родина. А ти оформляєш усе тільки на себе. Ніби… ніби ти мені зовсім не довіряєш. Ліна відчула, як у грудях щось кольнуло. Вона кохала Олега. Останні два роки були схожі на казку, принаймні так здавалося. — Це не про довіру, — м’яко сказала вона, накриваючи його долоню своєю. Його пальці були теплими, але неживими. — Це про здоровий глузд. Я бачила, як мої подруги після розлучень залишалися ні з чим, як роками ділили кожну вилку. А тут усе прозоро: квартира моя, куплена до шлюбу. Якщо в нас усе буде добре, ми з часом щось придумаємо. Але зараз я хочу спокою. Олег кивнув, але в його очах на мить промайнуло щось неприємне. Він натягнув свою фірмову посмішку, від якої в Ліни колись підкошувалися коліна. — Гаразд, може, я й справді перегинаю. Просто в моїй родині завжди все було спільним. Батьки навіть хліб купували «на двох»

— Це моє житло, — спокійно відповіла Ліна, намагаючись, щоб голос не здригнувся. —

Життєві історії 0

Я не зникав, Лідо! — Батько піднявся, і його голос затремтів. — Я повернувся до порожньої хати! Твоя матір сказала, що ти знайшла собі заможного чоловіка і поїхала геть. Вона навіть папірець якийсь показала! — Який папірець? — Лідія Михайлівна повільно підняла голову. — Вона мені сказала, що ти потрапив у біду. Що тебе більше немає. Я стояла між ними, і мені здавалося, що повітря в коридорі наелектризоване. Тридцять років брехні. — Досить! — Лідія Михайлівна раптом розвернулася і майже втекла до своєї кімнати. — Досить ворушити минуле! Вона зачинила двері, а ми з батьком залишилися в тиші, яку порушувало лише цокання годинника на кухні. — Тату, — я торкнулася його руки. — А що ти хотів сказати тоді…? Батько подивився на зачинені двері, потім на мене. Його обличчя здавалося постарілим на роки за одну мить

Коли у двері постукали тричі — коротко, вимогливо, по-господарськи — Марина зрозуміла: вечір перестає

Життєві історії 0

Олексійку, я тут вам домашніх котлеток принесла! — голос свекрухи заповнив квартиру, немов густий туман. — Спеціально на ринок зранку їздила, щоб м’ясце було свіже. Тетянко, ти ж знову нічого нормального не приготувала, мабуть? Все на роботі своїй пропадаєш? Анна Семенівна пройшла на кухню, навіть не знімаючи верхнього одягу. Вона окинула Таню прискіпливим поглядом, затримавшись на її втомленому обличчі. — О, а що це у вас тут за настрій? Знову сперечаєтесь? Олексію, синку, ну я ж тобі казала — молоді господині зараз не вміють економити. Їм би все готове, все дороге. — Ось бачиш, — кивнув Олексій матері, — я якраз про це. Таня знову витратила купу грошей на ванну, навіть не запитавши моєї поради. Чи твоєї. Таня відчула, як простір навколо неї стискається. Це було відчуття повної безпорадності

— Куди поділися кошти з картки? — голос Олексія пролунав сухо, але твердо. Він

Життєві історії 0

Олексію, ти не знаєш, куди зникли кошти з мого рахунку «на мрію»? — голос дружини був напрочуд рівним, позбавленим будь-яких емоцій. Це був той самий «тихий шторм», якого Олексій боявся найбільше за десять років їхнього шлюбу. — Про які саме кошти ти питаєш? — перепитав він, нарешті піднявши погляд. У його очах не було каяття, лише легке роздратування від того, що його відволікають від важливих справ. — Про ті самі сто п’ятнадцять тисяч гривень. Які я збирала шість довгих років. Олексій важко зітхнув, відклав телефон на диван і встав, щоб налити собі води. Він робив це повільно, наче виграючи час для формування переконливої відповіді. — Мар’яно, ну ти ж доросла людина. Я якраз збирався тобі все пояснити сьогодні ввечері. — Коли саме? — вона повільно перевернула свій телефон екраном донизу. — Після того, як я замовила б квитки? Чи коли б прийшла на вокзал і побачила порожній баланс

Квітневий вечір видався по-зимовому колючим. Вітер за вікном шпурляв залишки мокрого снігу у скло

Життєві історії 0

Невістко! Що це за фокуси? — Галина, зовиця, роздратовано гупнула кулаком у двері. — Світлано, у вас замок зламався! Я ледь не зламала ключ, поки намагалася відімкнути. — Він не зламався, — спокійно відповіла Світлана. — Я його замінила. У під’їзді запала тиша. Галина повільно повернула голову, її очі округлилися від подиву, який швидко переростав у лють. — Що ти зробила? — Замінила замок. По-стави-ла но-вий, — вимовила Світлана чітко, наче пояснювала щось дитині. — Вчора був майстер. Робота тривала годину, механізм надійний. Дуже рекомендую. Галина набрала повні легені повітря, готуючись до крику. — Ти хоч розумієш, що це квартира мого брата Павла?! Ти що собі дозволяєш у чужому домі? — Павло зараз у відрядженні, — Світлана схрестила руки. — І він у курсі. Більше того, це було наше спільне рішення.Просто тобі ми вирішили не казати заздалегідь. Щоб сюрприз вдався. Це був момент, до якого Світлана йшла довгі чотири роки

Ця історія почалася не вчора, але саме в той вівторок вона досягла своєї кульмінації.

Життєві історії 0

Пані Стефо, це в мене до вас питання: як так сталося, що за тридцять років ви не навчили сина елементарним речам? Він не знає, як почистити пилосос. Він вважає, що тарілка після їжі має магічним чином сама переміститися до раковини. Ви вважаєте, що зробили йому послугу, повністю звільнивши від побуту? Справжній чоловік — це не тільки той, хто гроші приносить, а той, хто може подбати про себе і про свою сім’ю. — А що тоді робитиме жінка? — обурилася свекруха. — Якщо він буде все сам робити, ти йому танеш непотрібною! — У нормальній сім’ї люди разом не тому, що хтось комусь борщ винен, а тому, що їм добре вдвох. Зараз Михайло вчиться. І якщо він не звикне до того, що ми — партнери, а не «пан і служниця», то йому доведеться повернутися до вас. Пані Стефа аж зблідла. — Ти хочеш сказати, що через немитий посуд ти готова зруйнувати сім’ю? Свекруха пішла, гупнувши дверима. А Віра сіла на диван і вперше серйозно задумалася: чи ту людину вона обрала

І ти справді думала, що він зміниться після того, як ти одягнеш ту білу

Життєві історії 0

Ти куди свої руки тягнеш? — голос Мар’яни Степанівни, свекрухи, пролунав не гучно, але так різко, що Катерина ледь не впустила глиняний посуд. — Хто тобі дозволив тут в моєму погребі хазяйнувати? — Остап сказав взяти сметану, — почала дівчина, але свекруха не дала їй договорити. — Остап! — Мар’яна Степанівна зробила крок уперед, закриваючи собою вхід у погріб, наче скеля. — Мій син у цьому домі — господар, але в моєму погребі господарюю я. Ти, міська пташко, що вчора нігті в салоні малювала, думаєш, можеш отак прийти і брати те, на що я все життя піт проливала? Вершки їй потрібні! Може, ще й ключі від хати під подушку покласти? Катерина розгубилася. Вона вперше приїхала до свекрухи в село в Карпати, але ще сама навіть не знала, якою жінкою є матір її чоловіка

Над Карпатами збирався дощ. Не той літній і лагідний, що приносить свіжість, а важкий,

Життєві історії 0

Андрію, ти не брав шинку з холодильника? — запитала Оксана чоловіка. — Шинку? Ні, Оксано, не брав. Може, ти просто забула її купити? Ти ж знаєш, останнім часом ти забагато працюєш. Пам’ять уже не та, сонечко. Це «пам’ять не та» зачепило найбільше. Їй було лише 47, вона викладала математику і тримала в голові складні формули та сотні дитячих оцінок. Проте за тиждень ситуація повторилася. Цього разу зникла ціла трилітрова банка меду, яку батько Оксани передав із пасіки. Це був особливий, гречаний мед, терпкий і ароматний. Банка стояла в темному кутку комори, чекаючи зими. — Андрію, де мед? — запитала вона вже сердито. Чоловік завагався лише на мить. — Оксаночко, я не хотів тобі казати, щоб ти не хвилювалася про бюджет, — тихо промовив він. — Я почав допомагати одному притулку для літніх людей на околиці міста. Там зовсім біда, стареньким нема чим навіть чай підсолодити. Я відвіз їм мед. Ну, і м’ясо минулого разу теж. Ти ж у мене добра, ти б не заперечувала, але я не хотів навантажувати тебе цими подробицями. Серце Оксани розтануло. Вона відчула такий прилив ніжності до чоловіка, що на очі навернулися сльози. «Який він у мене благородний», — думала вона. Але чоловік поглянув на неї скоса

Осіння мряка за вікном львівської квартири Оксани Павлівни навіювала тужливий настрій. Вечір обіцяв бути