Українці Сьогодні

Мамо, слухай, — Юля навіть не повернула голови, — мені тут треба шість тисяч. Терміново. У Дениса кросівки порвалися, соромно в школу відправляти, а Полінці за танці підняли оплату. Та й мені на процедури до косметолога треба, а то обличчя зовсім «попливло» від стресу. Мати замерла з рушником у руках. — Юлечко, сонечко. Але ж я тільки вчора віддала тобі половину своєї пенсії на продукти. І з того підробітку в аптеці теж майже нічого не лишилося. — Ой, мам, ну не починай цю пісню про бідність! — Юля нарешті відірвалася від телефону, і її голос став різким. — Ти ж отримала виплати за стаж, плюс ті копійки з аптеки. Куди ти їх діваєш? Тобі ж нічого не треба! Сидиш вдома, дивишся свої серіали, кашу їси. Тобі що, для рідних онуків шкода

Листопадовий вечір у спальному районі Києва, де сірі багатоповерхівки впиралися в низьке хмарне небо,

Життєві історії 0

Двісті тисяч! Ти хоч уявляєш, які це витрати? — Олена була дещо ошелешена, адже така сума на дорозі не валяється. Артем же міряв кухню широкими кроками, ледь не зачіпаючи плечем підвісні полиці. — Мати ледь не плаче, сусіди знизу обіцяють піти до юристів, а майстри кажуть, що там не просто прорив, там усю систему треба міняти негайно! Олена стояла біля мийки, зосереджено витираючи рушником тарілку. Рухи були механічними, але всередині все стискалося в тугу, холодну грудку. Вона знала цей тон. Це був тон людини, яка вже все вирішила за іншого

Хто сказав, що гроші приносять спокій? Насправді вони приносять лише нові приводи для безсоння,

Життєві історії 0

Ти що, зовсім не дивишся, що в тебе робиться?! — Грізно мовила свекруха. — Це ж не холодильник, а склад якогось непотребу! — Вона з гуркотом відчинила дверцята новенького «Самсунга» і почала вигрібати продукти, кидаючи їх просто в пакет для сміття. — Молоко вже два дні як кисле, ковбаса якась обвітрена, а в морозилці взагалі хаос — напхала якихось напівфабрикатів, наче ми не знати коли живем! Оксана заціпеніла. — Світлано Василівно, але ж ми домовлялися. Ви казали, що заїдете лише на вихідні, щоб побути з онукою, а не для того, щоб проводити інспекцію. — А я і приїхала! — Свекруха обернулася, і в її очах спалахнув вогонь непохитної правоти. — Але як я можу спокійно сидіти, коли бачу такий безлад? Дитина харчується незрозуміло чим, а ти тільки й знаєш, що в свій ноутбук витріщатися! Мабуть, знову свої картинки малюєш, поки сім’я голодна

Це була звичайна субота в одній із багатоповерхівок на Позняках. Крізь велике кухоне вікно

Життєві історії 0

Що це таке? Чому у нашій ванні стоять чужі речі? — Поліна завмерла на порозі кухні, тримаючи в руці яскравий флакон шампуня із незнайомим ароматом. Олексій миттєво відірвався від телефону. У його погляді промайнуло щось середнє між провиною та спробою захиститися ще до початку розмови. — Це речі для моїх батьків. — Ти не казав, що твої батьки планують приїхати, — Поліна насупилася, намагаючись згадати, чи не пропустила вона якусь важливу розмову. — Не просто батьки, а моя родина, — м’яко поправив Олексій, обережно відкладаючи гаджет. — Мама, тато, Оленка з малим Максимком… Розумієш, у них вдома капітальний ремонт труб, жити там зараз просто неможливо. Це всього на пару тижнів, не більше. Поліна повільно опустилася на стілець. Двокімнатна квартира, яка дісталася їй від бабусі, була їхнім маленьким раєм. Вони з Льошею щойно закінчили ремонт, вклавши туди всі свої заощадження до останньої копійки. Кожна поличка, кожен колір стін — усе було результатом довгих обговорень і спільних мрій. — І коли вони приїжджають? — запитала вона, відчуваючи, як у грудях починає закипати глухе роздратування

— Що це таке? Чому у нашій ванні стоять чужі речі? — Поліна завмерла

Життєві історії 0

Вікторе, мама знову не торкнулася їжі! — Ледь не плакала дружина. — Ти ж обіцяв погодувати її в обід, поки я бігала по ліки та в поліклініку за рецептами! Олена стояла на порозі материної спальні. У руках вона стискала тарілку з холодним грибним супом, який варила вдосвіта. — А я що, професійна нянька? — Віктор навіть не відірвав погляду від планшета. — Вона доросла жінка, має сама розуміти, що треба їсти. Не маленька дитина, щоб її з ложечки вмовляти. — Вітю! Ми ж домовлялися! Коли ми вирішили здати нашу студію і переїхати сюди, до неї, ти бив мені божився, що допоможеш. Казав, що разом нам буде легше доглядати за нею після недуги. — Ну, я і допомагаю. Комунальні сплачую? Сплачую. Продукти з «Сільпо» приношу? Приношу. Чого тобі ще бракує? Мати Олени, Марія Степанівна, лежала обличчям до стіни, накрившись старою вовняною хусткою. Після недуги мова поверталася до неї важко, але слух залишався добрим

Листопадовий вечір за вікном дихав холодним дощем, а всередині зріло інше замерзання — людських

Життєві історії 0

Бачила я його вранці під під’їздом. Ну що, каявся? Прощення просив? — Та яке там покаяння… Щось белькотів про «перевірку почуттів», але в очах лише образа на весь світ. Мені вже все одно, Галино Петрівно. Я ніби прокинулася. Згодом через знайомих Марина дізналася всю правду. У Павла справді була жінка на роботі — «перспективна», як йому здавалося. Він сподівався на легке і яскраве життя без дитячих плачів та побутових проблем. Але реальність виявилася іншою: нова пасія швидко зрозуміла, що Павло не збирається вкладатися в побут, а хоче лише, щоб його розважали й годували. Місяця спільного життя їй вистачило, щоб вказати йому на двері. Марина не стала чекати другого шансу для нього. Вона подала на розлучення. Павло ще кілька разів приходив, намагався тиснути на жаль, потім на совість, але Марина була непохитна. Невдовзі він взагалі поїхав з міста — кажуть, шукати кращої долі десь на великих будівництвах

Буває, що двері в минуле зачиняються не від протягу, а від того, що там

Життєві історії 0

Мама дзвонила, — сказав мені чоловік, дивлячись у дзеркало, а не на мене. — Вона перенесла початок вечері. Сказала, що раніше приїдуть партнери батька, їм треба обговорити справи без зайвих вух. Рома підійшов, поцілував мене у скроню. Його дотик був звичним, але останнім часом у ньому прозирало щось механічне. Наче він виконував пункт у щоденнику: «18:00 – виявити ніжність до дружини». «Зайві вуха» — це я. Я це знала. Рома це знав. Але ми обоє промовчали. — Добре, — відповіла я, одягаючи сережки. — Нам краще, не доведеться слухати лекції твого батька про правильне життя зайву годину. Рома скривився. Він не любив, коли я критикувала його сім’ю. Савченки були не просто родичами, а якимось закритим клубом, де вимагали абсолютної лояльності. Ми їхали до ресторану в тиші. Вогні вечірнього міста миготіли за вікном. Я згадувала, як усе починалося

Ніколи не забуду того погляду, яким Тамара Марківна обдарувала мої мешти при першій зустрічі.

Життєві історії 0

Сергійку, синочку, — голос матері звузився до шепоту, — ти не міг би завтра підвезти мене до поліклініки? Щось так тисне біля серця. Дихати важко, рідний. На тому кінці запала коротка, але болюча тиша, перервана енергійним стукотом клавіатури. — Мамо, ну ти як маленька! — роздратовано відповів Сергій. — У мене завтра зранку тендер, об’єкт здаємо. Ти ж знаєш, які це гроші. Виклич таксі, зараз же купа сервісів. Або пані Марію з сусіднього під’їзду попроси, ви ж з нею не розлий вода. — Сергію, я ж не просто так прошу. Мені лікар сказав, що самій небезпечно, може голова закрутитися. Невже твої замовники дорожчі за рідну матір? — Ма, не починай цей шантаж, добре? Я працюю заради сім’ї, заради твоїх онуків. Пані Марія — жінка бойова, вона тебе і підтримає, і розважить. Все, вибач, мені треба готувати презентацію. Бувай

Осінній вечір дихав вологою прохолодою, пробираючись крізь щілини старого віконного рами. Лідія Миколаївна сиділа

Життєві історії 0

Навіщо прийшла? — голос свекрухи був холодним. — Мій син розповів мені достатньо. Я не збираюся фінансувати жінку, яка обманювала мою сім’ю десять років. — Ви вірите, що я могла зрадити? — я виклала на стіл конверт. — Тут результати ДНК-тесту Павлика і Софійки. Я зробила їх вчора. Подивіться на цифри, Маргарито Степанівно. 99,9%. Це ваші онуки. Вона навіть не здригнулася, але документи взяла. Довго вивчала, примруживши очі. — Припустимо, — нарешті сказала вона. — Але бізнес… Дмитро сказав, що ти тільки витрачала гроші. Що ти була тягарем. Я відкрила папку з іншими документами. — А ось це — звіти за ті роки, коли я була у декреті. Подивіться на підписи в кутку. Це мої правки. Подивіться на логістичну мережу, яку я розробила, поки ваш син «надихався» на конференціях. Він використовує вас як сейф, Маргарито Степанівно. Він думає, що ви — його гарантія безбідного життя з молодою коханкою. Він бреше вам так само, як брехав мені

Форум «Майбутнє українського ринку» гудів, як розтривожений вулик. Я поправляла рацію на поясі, паралельно

Життєві історії 0

Слухай, Артеме, — сердито почала свекруха. — Твоя Світланка взагалі знає, з якого боку до плити підходити, чи вона тільки каву вміє готувати? — голос Марії Іванівни пролунав на кухні наче грім. — Ми приїхали, а на столі — піца з доставки і нарізка з супермаркету. Де хоча б один домашній салат? Де нормальна українська їжа? Світлана відчула, як усередині все напружилося. Вона щойно повернулася з роботи після важкого робочого дня. — Мамо, ну Світла зараз дуже завантажена на роботі, у них там якийсь новий міжнародний проект, вона просто не встигає, — спробував захистити дружину Артем. — Не встигає? — підхопила Оксана, сестра Артема. — Знаєш, Артемчику, ми з чоловіком теж працюємо, і двоє дітей у нас, але я не дозволяю собі годувати сім’ю магазинним сміттям. Учора, наприклад, я після зміни ще тридцять голубців накрутила. Бо жінка — це передусім затишок і домашня страва. Невістка вже скоса дивилася на зовицю

Світлана стояла біля вікна своєї кухні на чотирнадцятому поверсі київської новобудови, спостерігаючи, як вечірні