Українці Сьогодні

Віко, сонечко, ти не повіриш, який жах! — Надія, зовиця, вже скидала свою куртку, безцеремонно вішаючи її поверх дорогого пальта Вікторії. — У нас вдома відключили воду, а діти голодні, як вовки. Я подумала: ну куди нам ще йти, як не до рідного брата? Ти ж не проти, якщо ми трохи підкріпимося? Ой, а чим це так смачно пахне? Невже ти знову запекла качку? Юра казав, що ти справжня майстриня, хоча, як на мене, забагато спецій кладеш. Вікторія не знала, що робити. — Надіє, ми не домовлялися про візит. Юрій зараз на складному чергуванні, він повернеться втомленим. Я готувала вечерю для нас двох. — Ой, та облиш ці церемонії! Ми ж сім’я! Що за офіційність? Хлопці, мийте руки, хоча ні, сідайте так, потім помиєте! Віко, де у тебе тарілки? І, до речі, Михайлові потрібно на завтра підготувати проект з географії, а наш ноутбук знову завис. Я згадала, що у тебе є той новий планшет. Позичиш на вечір

Холодний березневий вітер несамовито бився у вікна старої кам’яниці в центрі Тернополя, але в

Життєві історії 0

З внуками я більше не залишуся, можете вважати мене поганою бабусею. Все почалося з того, що мій син Сашко зі своєю Оленою вирішили поїхати відпочити. Вони разом уже майже десять років, троє дітей — самі розумієте, життя не мед. Оленка останнім часом ходила як тінь: очі впали, руки трусяться, на будь-яке слово реагує так, ніби її за живе зачепили. Сашко десь через добрих знайомих дістав путівки в один хороший санаторій. Пощастило, що була велика знижка, бо з їхніми витратами на садочки та гуртки поїхати кудись — то ціла подія. — Мамо, виручай, — сказав мені син по телефону. — Оленці треба хоч трохи оговтатися, бо вона скоро на людей кидатися почне. Посидь з малими десять днів, поки ми будемо здоров’я поправляти. Ну, я ж мати. Серце тьохнуло. Звісно, шкода невістку, вона жінка працьовита, все на собі тягне. Хата завжди вилизана, діти одягнені з голочки. — Та впораюся, Сашуню, — кажу. — Чого б то я не впоралася? Своїх двох підняла в дев’яності, коли ні світла, ні води нормально не було, а тут — квартира з усіма зручностями

З внуками я більше не залишуся, можете вважати мене поганою бабусею, егоїсткою чи як

Життєві історії 0

Юра, ти живеш на дві родини, і ми в цій черзі завжди другі. Єва росте без батька, хоча ти живеш у сусідній кімнаті. Вона днями сказала «тато», дивлячись на телевізор, бо тебе вдома немає! — Я це все роблю для нас! Щоб вона швидше переїхала, щоб не нила! — А толку?! Ти став додатком до своєї матері. Коли вона була далеко, ми хоча б іноді були разом. Тепер вона поруч, і вона просто не дає нам дихати! Юрій нічого не відповів. Він схопив куртку і вискочив з квартири. Я чула, як гупнули вхідні двері. Це був звук моєї зруйнованої надії. Весь день я просиділа вдома. Роздягла Єву, яка плакала, бо хотіла на вулицю. Готувала вечерю, яку ніхто не їв. Юрій повернувся о дванадцятій ночі. Він не хотів мене будити, тому ліг у вітальні. Я вийшла в коридор. У темряві він перечепився об сумки, які я виставила посеред кімнати. — Це що таке? — здивовано запитав він, увімкнувши світло. — Це твої речі, Юра. Наступного ранку я встала раніше. Ми зустрілися на кухні. Він виглядав жахливо, але мені вже не було його шкода

— Ти мій рідний брат і ти повинен мені допомогти! — почула я роздратований

Життєві історії 0

— Слухай, а на кого насправді записана наша квартира? Увечері я вирішила поговорити з Андрієм. — Ну, на маму, напевно… — він відвів очі. — Вона казала, що так простіше з оформленням було, щоб податки менші чи щось таке. А яка різниця? Ми ж тут живемо! — Різниця в тому, Андрію, що нам її «подарували» перед усіма гостями. А виявилося, що ми просто квартиранти, яким дозволили зробити ремонт за власний кошт. — Оксан, не починай. Це ж батьки. Вони ніколи нас не виженуть. Невдовзі я дізналася, що чекаю дитину. Навіть не одну, а двоє — близнюки! Щастя було неймовірне, але з ним прийшли і нові клопоти. Андрій пішов до матері, щоб обговорити прописку майбутніх дітей. Повернувся він пізно, похмурий і мовчазний

Ніколи не думала, що найбільшим випробуванням для нашого шлюбу стане не відсутність грошей чи

Життєві історії 0

Мій чоловік, Василь, ще вранці поїхав до батька в село. Мав повернутися пізно, тож я смакувала ці кілька годин абсолютної самотності. Я зробила ковток ароматного чаю і посміхнулася. Попереду — вечір для себе. Раптом — різкий скрегіт ключа у замку. Моє серце тьохнуло. Василь? Чому так рано? Двері відчинилися так різко, що ручка вдарилася об стіну. На порозі стояв чоловік. Але він був не один. За його спиною, як тіні, маячили свекруха, Марія Іванівна, та його сестра Галина. Василь виглядав так, ніби він щойно розвантажив фуру — розхристаний, злий, обличчя червоне. — А ось ти де! — замість «привіт» кинув він. Пройшов повз мене і швиргонув ключі на комод так, що моя улюблена порцелянова статуетка ледь не підстрибнула

«Іноді, щоб зберегти себе як людину, треба стати для всіх інших “поганою”, і повірте,

Життєві історії 0

Мамо! Артем мені зраджує! З Оксаною, моєю найкращою подругою, — голос Соломії здригнувся, вона кинула сумку на підлогу і втупилася в матір, шукаючи хоча б тінь підтримки. Пані Марта навіть не підняла очей від миски з тістом, яке вона енергійно вимішувала для суботніх пирогів. Її руки рухалися ритмічно, впевнено, наче донька повідомила не про розпад сім’ї, а про прогноз погоди на завтра. — Ну то й що з того? Розлучатися зібралася? У твоєму віці, дитино, порядні чоловіки на дорозі не валяються. Треба бути розумнішою. — Мамо, що ти таке кажеш?! Він зрадив! Із жінкою, якій я довіряла як собі! Яка хрестила нашого сина! — А ти впевнена? Може, тобі просто здалося? Чоловіки іноді просто забагато розмовляють із жінками, це ще не означає великої біди. — Я бачила їх, мамо! У тому маленькому готелі біля траси. Вони виходили з номера, він тримав її так, як мене не тримав уже років п’ять! — Може, в неї була біда? Чоловіки втішають по-різному. Не роби з мухи слона. Сім’я — це терпіння, а не твої дівочі фантазії про вічне кохання. Соломія відчула, як ноги стають ватяними

Вечірня злива нещадно била у вікна старої київської квартири, наповнюючи кухню сірим, пригніченим світлом.

Життєві історії 0

Куди ти, горе моє? — зупинила його Ганна. — На вулиці холоднеча, ніч надворі. Сядь, зараз батько сам зайде. Нарешті два потужних промені світла розрізали нічну пітьму подвір’я. Важка машина важко заїхала у двір, здіймаючи куряву. — Тато! Тато приїхав! — Миколка зірвався з місця, намагаючись на ходу встромити ноги в капці та натягнути курточку. Хлопчик ображено надув губи, сльози вже були напоготові. — Ану не реви! — гримнула мати. — Сказала, зараз зайде, значить зайде. Минуло п’ять хвилин, десять… Василь не заходив. Ганна відчула, як холодний липкий страх підповзає до горла. — Що він там застряг? — пробурмотіла вона. — Чи, не дай Боже, випив десь у дорозі? Миколко, сиди тут, я гляну. — Мамо, я боюсь, — заскиглив малий. — Нема чого боятися. Сиди тихо. Поки Ганна накидала на плечі стару теплу хустку, двері хати з гуркотом відчинилися. Усередину разом із холодом увірвався густий пар, а за ним з’явився Василь. Але він був не один

Кажуть, що справжня жінка може пробачити все, крім зради, але в реальному житті все

Життєві історії 0

Мар’яно! Я не зрозуміла, чому в моїй кімнаті досі не протертий пил? — голос Стефанії Богданівни, свекрухи, розрізав ранкову тишу. Вона стояла в дверях кухні, тримаючи в руках стару вовняну ганчірку. — Я ж казала: щодня, о восьмій ранку, вологе прибирання! Це питання гігієни і мого здоров’я! Мар’яна повільно відставила горнятко з чаєм. Вона відчувала, як усередині все натягується, наче струна, що ось-ось лусне. Вона подивилася на жінку, яка вже четвертий місяць живе в її домі. — Стефаніє Богданівно, — голос невістки був тихим, але напруженим, — це не ваша кімната. Це наша з Олегом вітальня. Ви тут живете тимчасово, поки у вашій квартирі на не закінчать міняти труби. — Тимчасово чи ні, а я старша в домі! У нормальних родинах поважають вік і досвід. А ти, мила моя, мабуть, у своїй сім’ї такій культурі не вчилася

Ранок у Львові зазвичай починався з аромату свіжої кави, що просочувався крізь шпарини старих

Життєві історії 0

Сергію, навіщо ти платиш за оренду чужим людям? У нас місця вистачає. Гроші, які ти віддаєш за чужі стіни, краще відкладати на нашу спільну мрію. Переїжджай до нас. Мама тільки за, вона каже, що в домі має бути чоловік. Сергій вагався. Жити з тещею — це завжди виклик. Але Віка так мріяла про справжню сім’ю. Оскільки для неї це був перший шлюб, вона хотіла весілля. Не пафосного, але справжнього: з білою сукнею, близькими друзями та затишним рестораном. Сергій витратив усі свої заощадження на це свято, вирішивши, що купівля житла може ще трохи почекати. Головне — щоб його жінка була щасливою. Весільна подорож до моря була чудовою. Але навіть там, лежачи на теплому піску, Сергій постійно ловив себе на думці про сина. Він бачив, як на березі інші батьки будують замки з дітьми, і серце стискалося. — Ти знову про Льоню? — тихо запитала Віка, поклавши руку йому на плече. — Пробач, — зітхнув він. — Я нічого не можу з собою вдіяти. Мені здається, що я його зраджую, коли мені тут добре без нього

«Любов живе три роки, а після семи настає прірва», — ці слова Аліса вимовила

Життєві історії 0

Знову підгоріло! Галко, ну скільки можна? Навіть просту картоплю нормально підсмажити не вмієш! Віктор жбурнув виделку на тарілку. Галина стояла біля плити, повільно помішуючи в сковорідці залишки вечері. — Вибач, напевно, вогонь був занадто сильний. — Та що ти взагалі вмієш? Готуєш так не смачно, і виглядаєш так само. Подивися на себе в дзеркало хоч раз! Волосся висить, як бурульки, сукня мішком бовтається. На кого ти схожа? Галина мовчала, продовжуючи шкребти пательню лопаткою. Тридцять років шлюбу навчили її головному правилу виживання: не відповідати в такі моменти. Краще перечекати грозу, а потім усе якось саме вляжеться. — Ти мене чуєш взагалі? Чи знову у своїх хмарах літаєш? Хто тобі життя добре подарував, га? Хто тебе в люди вивів, коли ти нічого собою не представляла? — Вікторе, не треба. — Не треба? А мені що, терпіти це щодня? Приходиш з роботи, а вдома — занедбана жінка, яка навіть обід зварити не може без пригод

Над старими двориками столичних Позняків панував задушливий липневий вечір. Повітря було настільки густим від