Мене звати Альона, мені 38 років, зараз знаходжусь за кордоном на заробітках. Приїхала сюди три роки назад, після того як прожила з чоловіком 19 років і розлучилася.
Він мені зрадив знайшов кращу і пішов. Я не стала перечити і відпустила його. В нас два сина близнюки, їм тоді було по 18.
В Італії була моя сестра і кликала до себе, я спочатку не хотіла, але після всього цього вирішила і поїхала.
Вона знайшла мені роботу і я по трохи почала приходити в звичне життя.
Було важко спочатку, але я старалася, бо мала для кого. Робота дім, дім робота, кожний божий день – навіть вихідних не було.
Рік назад через соціальні мережі познайомилася з чоловіком, було приємно з ним спілкуватися. Йому 43 роки, також розлучений, має двох синів 22 і 15 років.
Я навіть не можу сказати як, але він зміг до мене достукатись. Його увага завжди була на першому місці. Чи поїла я, чи не холодно мені.
І ось через рік листування він запропонував зустрітися, я довго думала, і в кінці кінців погодилась. Він також в Італії тільки в іншому місті, відстань між нами майже 400 км.
Він приїхав з великим букетом квітів,101 троянду купив – я була вражена.
Ми зустрілися в центрі міста, постояли хвилин 15, а потім я поїхала, тому що мене чекав автобус. Це було в вересні місяці минулого року.
Потім була знову переписка, відеодзвінки. І ось перед Новим роком він зникає десь на три тижні, ні дзвінків ні повідомлень. Я звісно що хвилювалася, дзвонила, писала. Він казав, що все у нього добре, це такий у нього період. Йому треба розібратися в собі.
Я дала волю йому, нехай. І ось 31 грудня десь о 18:00 він телефонує і питає де і з ким буду зустрічати Новий рік, я кажу що піду до сестри – куди ж іще.
Запитую його – а ти? Він каже що не знає, вийшов купити собі хліба. Я ще подумала, дивно на Новий рік тільки хліба?
Потім знову телефонує, і каже що я приїхав до тебе в місто і ввімкнув камеру, і я бачу своє місто і зупинку поїздів. Я мало не втратила дар мови. Він каже що якщо ти не хочеш, то я поїду назад додому, а на годиннику 23:15.
А самі розумієте – куди він поїде в новорічну ніч? І я кажу, що нікуди ти не їдеш. І ось так ми разом зустріли 2024 рік, він купив заздалегідь мені золотий браслет на руку, дуже гарний. І сказав що любить і будемо далі разом, тому що хоче сім’ю і так як у нас хлопці, то він хоче дівчинку.
На той момент я втратила роботу, не стало моєї синьйори, і він запропонував поїхати до нього в гості, я погодилася.
Там він познайомив мене з своїми батьками і з синами, а також з своїми друзями. Ми жили практично як сім’я.
У нього на роботі стався прикрий випадок, він дуже пошкодив кінцівку. Я за ним доглядала, допомогла піднятися знову на ноги, готувала прибирала.
Так пройшло пів року. Він не міг працювати і всі витрати були на мені.
Потім мені треба було повертатися назад до себе в місто, потрібно шукати роботу. І я залишила його там одного, спочатку він писав, дзвонив, все добре було.
Потім все рідше і рідше, на відео практично перестали дзвонити. Я запитую – що сталося? А він каже, що нічого, все добре. Я в тривозі дзвоню його мамі і питаю, що з Віталіком, ви не знаєте? Вона тільки плечима пожимає, каже що їм також перестав дзвонити.
Мама його була дуже рада, що він нарешті знайшов жінку. Плакала і дякувала мені за те, що я його не кинула в скрутному становищі, а допомогла та підтримувала завжди.
Недавно у нього був день народження, я зробила йому сюрприз і приїхала до нього не сказавши нічого. Відпросилася з роботи, купила квиток і до нього, він дзвонить – питає де я, а я кажу, що вдома – телевізор дивлюся. А сама вже робила другу пересадку на потяг.
Я купила йому спортивний костюм, дві футболки. Купила торт, пляшку ігристого. Він коли мене побачив, то розплакався, і говорив, що такого для нього ще ніхто не робив.
Впустив до хати, ми всю ніч розмовляли, сміялися як малі діти. Поміряли костюм і футболки, все підійшло. Поговорили з батьками його, були на сьомому небі від щастя всі.
І десь о п’ятій ранку лягли спати, в 7 я прокинулась, хотіла в ванну. Дивлюся – на телефон його прийшло повідомлення: “Коханий мій мужчина, вітаю тебе з днем народження”.
Я отетеріла, розбудила його і питаю – це що таке? Він мовчить. Я кажу – для чого я тут? Хто то взагалі? Хто я для тебе? Мовчить.
Я кажу, що я їду додому, він розвернувся на інший бік і заснув. Я зібрала свої речі і поїхала, думала, що може буде щось казати, але ні – нічого.
Я сама взяла таксі, доїхала до станції, купила квиток і приїхала додому. Я всю дорогу плакала. Навіть люди в потязі підходили і питали, чи все гаразд зі мною.
Він мовчав два дні, а потім написав що я сама у всьому винна – що не потрібно було лізти в телефон його. А я не лізла, воно само висвітилося на екрані.
І більше ніяких пояснень не було. Виходить так, що коли він хворів – то я була хороша а коли вже вилікувала я, то вже і поганою я стала.
А скільки слів було сказано про майбутнє, що одружимося і буде сім’я і що любить дуже сильно мене. Що я одна така на світі. І куди все подавалося?
Так ось хочу запитати – чи дійсно я сама винна?
Гарно дякую вам.
Історія складена з реальних подій, автор дуже хоче отримати в коментарях розраду і пораду. Допоможіть розібратися в ситуації.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
