– Старшому сину я квартиру купив, то молодшому вже ти, Зіно, маєш житло придбати, – заявив мені мій чоловік, тепер уже колишній.
А мені так прикро було все це чути, і від всієї цієї ситуації загалом, що я просто в один момент розплакалася як мала дитина, в такому відчаї я була.
Свій 50-річний ювілей я навіть згадувати не хочу, бо ворогу не побажаєш того, що я пережила. Я до святкування готувалася, і не помітила, що чоловік мій дуже змінився. А він ходив задуманий постійно, виношував план, як піти з сім’ї.
Ми з ним добре жили, в шлюбі разом були 25 років, двох синів виростили. Старшого вже навіть одружили.
Син пішов жити окремо. В свій час мій чоловік їздив на заробітки в Чехію, і купив двокімнатну квартиру. Цю квартиру він і подарував старшому сину, коли той одружувався.
Молодший син ще був студентом, то він вчився і жив в іншому місті, а ми з чоловіком залишилися одні. Здавалося б, нарешті можна було б і спокійно пожити для себе, але ні. З цього лише почався новий етап в моєму житті.
Відсвяткувавши мій ювілей, на якому чоловік перед усіма гостями казав мені вишукані тости, як він мене любить, як мені дякує за все, відразу на наступний день він мені заявив, що ми розходимося.
Я двічі перепитала, бо мені здалося, що мені це причувається. Як може людина вчора говорити зі сльозами на очах, що любить мене, а сьогодні казати, що ми розходимося?
Причиною стала інша жінка, їхній роман тривав вже більше року, і мій чоловік таки наважився змінити своє життя.
Після розлучення я була в розпачі, не розуміла, за що мені тепер братися, як жити далі. Потім мені запропонували їхати за кордон, в Італію на заробітки, і я погодилася, хоча раніше ніколи про це навіть не думала.
В Італії моє життя так круто змінилося, що я і сама не вірю, що так буває. На першій же своїй роботі я познайомилася з дуже хорошим чоловіком, за якого згодом я вийшла заміж.
Я влаштувалася на роботу доглядати літнього італійця. А у нього був син, Федеріко. Приблизно мій ровесник, дуже заможний, і ніколи одруженим не був, тож можна сказати, що мені пощастило.
Я в Італію не за тим їхала, але якщо вже так вийшло, що доля підкинула мені шанс, і я зустріла хорошу людину, то я вирішила цим скористатися.
Я вийшла заміж за Федеріко, офіційно оформила з ним стосунки, і зараз я не працюю, бо немає в цьому потреби – у мого теперішнього чоловіка є достатньо грошей, щоб мене утримувати.
Ми з ним багато подорожуємо, вже об’їздили кілька країн. Моє теперішнє життя мені дуже подобається, адже я навіть не мріяла про те, що буду колись в Парижі чи в Венеції.
Про те, що я вдало вийшла заміж, я своїм синам не розповідала. Вони і не питали. Сини мені дуже рідко телефонують, вони більше з батьком своїм стосунки підтримують, а як я живу – їх не цікавить.
Тому я їм нічого і не говорила. А навіщо? Але нещодавно мені зателефонував мій колишній чоловік з претензією. Він вважає, що я маю купити квартиру нашому молодшому сину.
– Я старшого житлом забезпечив, а ти молодшого, так що все чесно, – каже.
– Не зовсім чесно, – відповідаю. – Молодшому сину мала дістатися наша стара квартира.
В принципі, так і мало бути. Але після того, як я за кордон поїхала, чоловік в ту квартиру свою теперішню дружину привів, і живуть собі там.
Коли ж син надумав одружуватися, мій чоловік заявив, що я маю йому квартиру купити, і що саме так буде справедливо.
Справа в тому, що своїх грошей я не маю, і для того, щоб купити квартиру, мені треба просити гроші в Федеріко, а це немала сума. Не впевнена, що зараз доцільно це робити.
Я колишньому чоловікові пояснила, що зараз у мене грошей на покупку житла немає, на що він мені відповів, що добре, що є гроші по Парижах роз’їжджатися.
Очевидно, що він бачив мої фото з подорожей в соціальних мережах і його це зачепило.
Не знаю, як мені правильно вчинити. Я дійсно щось винна своїй колишній сім’ї? Як вважаєте?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
