– Не зрозумів, ти що – заміж вийшла? – здивовано питає мене колишній чоловік. Ми з ним розлучилися два роки тому, а тепер він миритися прийшов.
Сказати, що Віктор був здивований, це нічого не сказати. Та він був просто обурений. Віктор вважав, що я мала на нього до пенсії чекати, а я в РАЦС з іншим пішла.
За Віктора, мого першого чоловіка, я вийшла у 27 років. На той час я вже сформувалася як особистість, бо мала добру роботу, освіту, власну двокімнатну квартиру.
У Віктора був той самий комплект, тільки однокімнатна квартира. Квартиру свою він купив сам, що для мене, на той момент, було абсолютним мірилом самостійності.
У мене ж житло було спадковим, квартира мені дісталася від батька. З цією квартирою пов’язана одна неприємна історія. Через неї на моєму весіллі не було матері.
Вона вирішила так мене покарати, її дуже образило, що я не розділила квартиру навпіл з сестрою.
Але сестра народилася в другому шлюбі моєї матері, тому до мого батька і цієї квартири вона не мала жодного відношення, тому я не вважала за потрібне ділитися спадщиною з сестрою.
Соромили мене і мама, і вітчим, і обидві бабусі. Всі мені говорили: «Ви ж сестрички, треба ділитися, тебе виростили, виховали, а ти жадібна та невдячна».
Та я не збиралася нічого сестрі віддавати, думаю, що я вчинила правильно. До того ж, я заміж виходила, то квартира мені самій була дуже потрібна.
Перед одруженням ми з Віктором багато говорили, обговорювали, домовлялися, що і як буде. Коли заводимо дітей, скільки, хто, що та як тягне у декреті та інші важливі речі.
Зупинилися на спільному бюджеті: допомога родичам за принципом спочатку закриваємо свої потреби, потім допомагаємо.
І так, ще один нюанс, якщо допомагаємо, то таку саму суму відправляємо на користь іншої сторони. Начебто чесно? Та й прибутки у нас були приблизно рівні.
Так ми прожили трохи більше року, а потім сестра чоловіка, яка ще університет не закінчила, заявила, що вона чекає дитину. Зовиця розписалася з своїм нареченим і їх поселили у дошлюбній квартирі мого чоловіка.
На мій погляд, поселили і поселили, зі мною не обговорили, не порадилися? Ну так, і квартира ж чоловіка не моя. Але ж це допомога його родичам, правильно?
Ось я і вивела із спільного сімейного бюджету суму рівну оренді квартири. Чоловікові це не сподобалося, але я була непохитна, домовленості були? Були. Значить, їх треба дотримуватися.
До розлучення ми дійшли набагато пізніше, коли всі витрати на забезпечення племінників, сестри та батьків чоловіка, я так само виводила із спільного бюджету, навіть якщо це означало, що нам вистачало цього місяця тільки на комуналку та базове харчування.
Через три роки нашого шлюбу чоловікові, як він висловився, набридло жити надголодь, тому він пішов від мене. Тобто замість того, щоб прислухатися до дружини та обмежити бажання своїх родичів, чоловік просто вирішив, що це я надто жадібна, тому він розлучився зі мною.
Тримати його я не стала. А навіщо? Утримувати всіх його родичів я не збиралася.
Коли чоловік пішов, фінансово мені стало легше, я навіть змогла взяти авто в кредит. Але я дуже сумувала, бо хотіла сімейного щастя, хотіла дітей.
Рік тому я зустріла хорошого чоловіка, і нещодавно ми з ним розписалися. Я дуже щаслива, і аж ніяк не очікувала того, що в моєму житті знову з’явиться колишній чоловік.
Віктор пожив сам, зрозумів, нарешті, що його родичам від нього потрібні лише гроші, тому що його навіть не впустили жити в придбану ним квартиру, пояснили, що негоже виганяти звідти сестру з малою дитиною. Тому зараз Віктор живе з своєю мамою.
Він довго думав, і вирішив зі мною помиритися, але запізнився.
Я вважаю, що коли створюється сім’я, не варто родичам втручатися, тим більше, просити допомоги.
А яка ваша думка?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
