op

— Маріє, ти ж розумієш, що Великдень — це свято сімейне, тому ми вирішили, що всією родиною приїдемо до тебе на дачу, — голос свекрухи в слухавці не

— Я вже дав завдаток за нові шпалери в мамину квартиру, тому збирай речі, до кінця місяця ми маємо виїхати. Ці слова Сергій кинув через плече, навіть не

— Ой, Мариночко, таку добру ковбасу купила сьогодні, на, попробуй! Марина тільки підвела очі догори і, щоб промовчати, повернулась до холодильника, аби нічого не сказати мамі. Бо це

— Мамо, ну скільки можна? Я вже дорослий хлопець, мені тридцять років, а ти мені дівчат підсовуєш, як кота в мішку! — Тарас зітхнув так важко, що здавалося,

— Не починай, прошу тебе! Тобі що, шкода двох бананів чи зайвої миски супу? — Не про банани мова! Ти б хоч попередив, що у нас гості, —

Марина стояла біля вікна кухні, спостерігаючи, як сонце повільно підіймається над старими яблунями. У сусідній кімнаті було тихо, і ця тиша лякала її більше за будь-який шум. —

— Ти вже доросла, Ганно, якось сама розберешся, а у нас кожна копійка на рахунку — сам знаєш, Артемку вчити треба, йому репетиторів скільки найняли! — голос матері

— Ну і живи собі як знаєш, тільки на спадок тоді не розраховуй, — тітка Варвара говорила тихо, але впевнено, в її голосі чітко відчувався холод. — Відпишу

— Ти зовсім совість втратив? — мій голос у слухавці не тремтів, він був холодним, як лід, і Максим на тому кінці дроту замовк. Ця фраза стала крапкою

— Оце так розмах, я дивлюся, ви тут як пани живете, — голос свекрухи, Ганни Петрівни, залетів у квартиру швидше, ніж вона сама встигла роззутися. — Прямо світлиця,