– Ну чому ти така вперта, мамо? Ти ж була в селі у Аліни, бачила, яка там красива природа. І будиночок гарний для тебе є. А те, що він без ремонту – не біда, колись зробимо. Але город матимеш, повітря свіже, а що тобі на пенсії ще треба? – вже який день вмовляє мене син на переїзд.
А я не хочу нікуди з рідного дому переїжджати, адже в цій квартирі пройшли найкращі роки мого життя, тут стільки спогадів. Та й зрештою, чому я маю переїжджати, а не син з невісткою?
Так сталося, що живемо ми у двокімнатній квартирі однією родиною – син із невісткою і я. Чоловіка мого не стало рік тому.
Поки він був живий, все трималося на ньому, зараз я для сина та невістки не тільки не авторитет, а навіть тягар, хоча я у них нічого не прошу, сама з усім даю раду.
Хоча у кожного з нас є свої кімнати, невістка вже пропонувала роз’їхатися. Але як? Квартира приватизована на всіх, якщо продати, купити всім однокімнатну навіть не вийде.
Батьки невістки живуть у селі, вона й підштовхує сина, щоби переселити мене туди. Там у них є вільний будиночок, який дістався їм від бабусі.
Я його бачила, ремонту в ньому не було років 30, всі зручності на вулиці, воду треба носити з джерела. Щоправда, там є гарний сад і город, але що мені з того? Чого я на старості років маю жити у чужих людей?
Тому я навідріз відмовилася. Я ще працюю, хоч і на пенсії, але її не вистачає, а в селі на що житиму? Город – це добре, але там не росте одяг чи предмети побуту, які мені доведеться за щось купувати.
Син мене заспокоює, що якось воно буде, але я не хочу сподіватися на випадок, хочу бути впевнена в завтрашньому дні.
Але син з невісткою, так виглядає, вирішили мене виселити з моєї квартири найближчим часом.
Дійшло до того, що син із невісткою вимагають, щоб одна кімната була спільною (телевізор подивитися, посидіти з друзями), а я щоб перейшла на кухню, там на балконі є невеликий диванчик, на якому вони пропонують мені спати.
Але як вони собі це уявляють? Щоранку, коли вони йтимуть на роботу, будуть мене будити? Я на таке теж не погодилася, звичайно.
Тепер вони спеціально запрошують друзів і влаштовують галасливі вечірки. От нещодавно вони святкували день народження невістки, покликали друзів, накрили стіл, а мені навіть не запропонували до них підсісти. Я просиділа весь вечір в своїй кімнаті, а мені, як на зло, так захотілося того салату Олів’є, що був у них на столі.
Так жити дуже важко. Була б хоч дача, переїхала б туди, але нічого, крім цієї квартири, немає. Був би живий чоловік, такого не допустив би.
А так, я зараз сама за себе, бо син відколи одружився – змінився до невпізнання. Думка дружини для нього важливіша, ніж рідна мама. А вона спить і бачить, щоб мене в село переселити.
Вже й моя сваха підіграє їм, телефонує мені, запрошує до себе в гості – то на полуницю, то тепер на помідори, каже свахо, приїжджайте, подивитися яка у нас тут краса.
Ага, знаю я, чого вони всі хочуть. Але я не хочу нікуди переїжджати. А як ужитися в одній квартирі з сином і невісткою – я не знаю.
Може хтось був у подібній ситуації і дасть мені добру пораду?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
