op

– Не знаю, Віро, навіщо ти так зробила. Ти ж Семена на все село зганьбила, – каже мені Світлана, рідна сестра мого чоловіка. Колишнього. Я і сама не

– Дітки, бабуся приїхала, беріть, не соромтеся, – свекруха відразу по приїзду приїхала до нас в гості і дала моїм синам по сто євро. Ще привезла трохи італійських

– Ти не можеш взяти до себе чужу дитину. Марто, подумай хоч раз про себе. Навіщо тобі цей клопіт? – просила одуматися доньку мама, але Марта, здається, її

– Ти ж маєш гроші, і можеш допомогти! Невже тобі байдуже? Адже це твій чоловік, – картає мене свекруха і її донька, які прийшли до мене просити допомоги.

– Ти чого ще додому не йдеш? – Та не хочу щось я туди йти і все це слухати, втомився я. Ще й теща ніяк ту квартиру нам

– Син у вас один, свахо, то ж ви вже не поскупіться, – каже моя тепер уже сваха Тамара. – Ми сподіваємося, що все буде саме так, як

– Петре, ну як ти не розумієш? Ми – батьки, і маємо допомагати дітям, а у них зараз проблеми, і ми не можемо їх залишити, – кажу чоловікові,

– До кінця цього місяця буду, так що, діти, чекайте, – кажу я своїй доньці по телефону, а у відповідь – мовчанка. Звичайно, це мене неабияк засмутило, бо

– Ти ж заробітчанка мамо, правда, тобі від нас подарунків не треба, бо головний подарунок – це ми самі? – улесливо щебетала в слухавку моя старша донька. –

– Гроші грошима, а мені дружина потрібна. Скільки ти, Ганно, збираєшся ще там сидіти в своїй Італії? – постійно картав мене чоловік. Василь з самого початку був не