– Ти не можеш взяти до себе чужу дитину. Марто, подумай хоч раз про себе. Навіщо тобі цей клопіт? – просила одуматися доньку мама, але Марта, здається, її не чула.
Вона твердо вирішила, що всиновить Максимка, але от ще не знала як це зробити. Хлопчика вона бачила всього кілька разів, але без світла його очей вона вже не могла жити.
– Доню, одумайся, це ж дитина твого колишнього чоловіка. Не твоя, – намагалася достукатися до здорового глузду дочки мама, але та твердо вирішила – Максимко тепер її син, залишилося лише його усиновити.
Сергія свого Марта дуже любила. Коли виходила заміж, була впевнена, що це на все життя. Але проживши три роки, Марта зрозуміла, що не може мати дітей, лікарі розводили руками, казали, що не розуміють, в чому причина, адже на перший погляд у них все добре.
Марта через це дуже переживала. Сергій її переконував, що це не має значення, адже він її кохає, але потім він знайшов собі іншу жінку, яка народила йому сина.
– Марто, я йду від тебе. Дитині батько потрібен. А ти пробач, якщо зможеш, – сказав Сергій, зібрав свої речі і пішов.
Одному Богу відомо, як тоді важко було на душі у Марти. Вона вважала, що життя зупинилося. І зовсім не розуміла, що їй робити далі.
– У мене син народився? Хочеш на нього глянути? – якось, зненацька зателефонував Сергій.
Марта і сама не знає, чого вона пішла в той парк, де Сергій гуляв з коляскою. Накупила всяких подарунків, щоб з пустими руками до дитини не прийти. Глянула на малюка – він як дві краплі води був схожий на Сергія.
– Не люблю я її. Вона – не ти. Але розумієш, заради дитини я мушу бути з нею, адже потрібно, щоб дитина в сім’ї жила, – намагався виправдатися Сергій.
– Я все розумію… Це янголятко заслуговує на те, щоб мати і маму, і тата. А за мене не хвилюйся, я спробую якось налагодити своє життя, – відповіла Марта.
Таких зустрічей було всього кілька. Сергій коли виходив гуляти з дитиною в парк, телефонував Марті і шукав приводів, щоб зустрітися. І вона йшла, навіть сама собі не могла пояснити – для чого вона це робить.
В той сірий ранок ніщо не віщувало біди, вже який день небо було закрите хмарами і лив дощ. Раптом дзвінок. Це був Андрій, друг Сергія, який у них на весіллі був дружбою.
– Марто… Сергія і його дружини не стало… Слизька дорога і дощ…
– А дитина?
– Хлопчика з ними в машині не було…
Наплакавшись вдосталь, Марта стала шукати дитину. Виявилося, що хлопчика віддали в дім маляти. Але просто так забрати дитину вона не могла, бо вона була йому ніхто. Щоб усиновити хлопчика, потрібно було виконати кілька умов, а головне, перевагу при усиновленні надають сімейним парам.
– Андрію, ти одружишся зі мною?
– Не зрозумів. Ти що, робиш мені пропозицію?
– Можна сказати, що так. Зроби це заради пам’яті Сергія. Щоб дитину усиновити, сім’я потрібна, – благала Марта.
– Ні, я так не можу, – сказав Андрій і пішов.
Марта неабияк засмутилася, але змирилася, бо Андрій мав право так вчинити.
На наступний день рано-вранці в двері Марти хтось подзвонив. Вона не чекала нікого, тому із здивуванням пішла відчиняти. Спочатку вона побачила величезний букет троянд, а потім вже і Андрія.
Він став на коліно, глянув на Марту і запитав:
– Ти вийдеш за мене заміж? Вибач, я просто хотів, щоб все було правильно і красиво, бо ти заслуговуєш найкращого.
– Я згодна, – відповіла щаслива Марта.
Вони з Андрієм одружилися і усиновили Максимка. А згодом, Господь подарував їм ще й спільну донечку.
Марта жодного разу не засумнівалася в своєму рішення, для Максимка вона стала найкращою мамою, ще й сестричку йому подарувала. Тепер у них з Андрієм повна щаслива сім’я, саме така, про яку вона завжди мріяла.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
