Через 6 років, коли будинок вже був збудований, приїхала Наталя додому і очам не повірила – це ж яка краса постала перед нею, не будинок, а палац, не даремно вона на чужині гарувала. Та на жінку чекало кілька неприємних сюрпризів. Сини стали її сторонитися, не горнулися до неї як колись, обходилися кількома словами, якщо щось питала, і йшли по своїх кімнатах. – А що ти хотіла? Відвикли діти від тебе, – пояснював Стас. Не встигла Наталка і речі з сумок розкласти, як прийшла сусідка і на вушко їй шепнула, що поки її тут не було, то чоловік був далеко не святий. Наталка не повірила, та через кілька днів її перестріла на вулиці одна молодиця з доволі округлим животиком, і пояснила, що це дитина Стаса, тому просила відпустити чоловіка
– Наталко, ну сама подумай, навіщо тобі та школа із вічними зошитами і копійчаною зарплатою. Бачиш, як Маринка розкрутилася, вже її Іван став хату будувати, – нахвалював Стас
І для кого ти ті гроші складаєш, Оксано? Так можна стати найбагатшою на роботі, – жартували подруги, вмовляючи Оксану їхати з ними у Францію. Оксана і рада би була підтримати подруг, які щороку вибиралися на кілька днів в якусь іншу країну, таку собі цікаву традицію дівчата завели. Он, минулого року вони в Італії були, і приїхали звідти дуже задоволені, ще пів року на емоціях розповідали, як бачили самого Папу Римського. А цієї осені вони вибрали Париж. Захотіли подивитися на Ейфелеву вежу, і Оксану стали підбивати, що вона має обов’язково поїхати. Та 38-річна жінка все ніяк не могла наважитися. І грошей шкода, та й мама, з її важким характером, явно не зрадіє. А коли колеги навперебій розповідали про свої пригоди, слухала і заздрила
– І для кого ти ті гроші складаєш, Оксано? Так можна стати найбагатшою на роботі, – жартували подруги, вмовляючи Оксану їхати з ними у Францію. Оксана і рада
Ти не можеш його любити, він – наречений твоєї сестри. Марто, схаменися, – намагалася напоумити молодшу доньку Анна, але розуміла, що все це зайшло занадто далеко. – Я вже занадто доросла, і ти не будеш мені вказувати, – гостро відреагувала Марта. – І чому ти постійно захищаєш Ксенію? – Я вас обох однаково люблю, але Ксенія зустріла Андрія, вони кохають одне одного, збираються побратися. Донечко, ти ще знайдеш своє щастя. Так буває, що молодші сестри закохуються у наречених своєї старшої сестри, але це мине, – пояснювала Анна, та донька її не чула
– Ти не можеш його любити, він – наречений твоєї сестри. Марто, схаменися, – намагалася напоумити молодшу доньку Анна, але розуміла, що все це зайшло занадто далеко. –
Я не вірю, що для тебе роботи нема. Просто ти, мамо, погано шукаєш, – каже мені син. – Все це дуже невчасно, адже нам треба будинок добудувати. – Синку, ти напевно забув, що мені вже 70 років, тому мене вже на роботу і не спішать брати, є молодші, – кажу. Валерій невдоволено поставив слухавку, а я про себе подумала, що може воно і на краще, що я роботу втратила, і нову знайти не можу, бо ж я вже на заробітках 22 роки, може вже нарешті досить
– Я не вірю, що для тебе роботи нема. Просто ти, мамо, погано шукаєш, – каже мені син. – Все це дуже невчасно, адже нам треба будинок добудувати.
І тут вже підходить доньчине весілля. Я зичу в однієї заробітчанки тисячу євро, бо ж не поїду з пустими руками, а своїх грошей у мене не було від слова зовсім, адже я все, що мала, на квартиру витратила. Приїжджаю я додому, а донька мені каже, щоб я в село їхала, в нашу стару хату без ремонту, бо в новій квартирі нам всім буде затісно. Я так розплакалася, вперше в житті так себе розжаліла. Я ж останні кілька років важко працювала, а тепер мені нема куди подітися, ще й з роботою таке халепа трапилася
– Ти ж обіцяла, що приїдеш найближчим часом. Мамо, ми тебе чекаємо, – каже мені моя донька Ліза. – Доню, не вийшло у мене відпустку взяти. Альберто попросив
Одна ти мене розумієш, Галинко. Навіть не знаю, як мені тепер бути, адже донька нічого про це слухати не хоче, каже, що у мене є вони. Але їй добре казати, вона має чоловіка, а мені зовсім не хочеться старість самотньою доживати. Та й ти сама знаєш, що Славко мені давно подобався, то чому я тепер маю втрачати таку нагоду? – бідкалася Люба подрузі. В свої 57 років Люба виглядала наче молодиця – висока, струнка, і волосся ще майже зовсім без сивини. На роботі працювала, внуками займалася, одним словом, щасливо собі жінка жила, поки не почула новину, що Ярослав став вдівцем
– Одна ти мене розумієш, Галинко. Навіть не знаю, як мені тепер бути, адже донька нічого про це і слухати не хоче, каже, що у мене є вони.
Не встигла я і поріг рідного дому переступити, як донька відразу завела мову про гроші і про ремонт. Вдома мене не було аж 4 роки, весь цей час я була в Італії на заробітках. Туди мене практично відправила донька. Ліда заміж вийшла, зятя в нашу хату привела, і тут з’ясувалося, що нам усім місця замало. – Мамо, а чого тобі вдома сидіти? Їдь в Італію, і нам допоможеш, і сама синьйорою станеш, – запропонувала донька. Я сказала, що подумаю, але довго думати мені не довелося, бо Ліда знайшла жінку в Римі, яка пообіцяла, що мене там зустріне і з роботою допоможе, і я поїхала
– Як же вчасно, мамо, ти гроші привезла, – радіє моя донька Ліда. – Ми якраз бригаду майстрів хороших знайшли, вони обіцяють, що до зими впораються. Не встигла
Це ти у всьому винна, – картає мене чоловік. – Зіпсувала життя сину. – А чого це я? У Віктора є своя голова на плечах, то хай би сам думав і сам приймав правильні рішення. Є у мене два сини – Максим та Віктор. Вони вже зовсім дорослі, мають свої сім’ї. Максим старший за Віктора на три роки, різниця невелика, але різні вони абсолютно. Я впевнена, що такими зробили їх дружини. І я тут ні до чого
– Це ти у всьому винна, – картає мене чоловік. – Зіпсувала життя сину. – А чого це я? У Віктора є своя голова на плечах, то хай
Надійка крутилася біля дзеркала, приміряючи весільну сукню і фату. Як же вона мріяла про цей день, адже їй дістався найкрасивіший хлопець у всьому світі. – Ой, Зінко, якби ти знала, яка я щаслива, – радісно вигукнула майбутня наречена. – Блаженні незнаючі, – раптом вигукнула її подруга Зіна. Від почутого Надія аж присіла, але спочатку подрузі вона не повірила
Надійка крутилася біля дзеркала, приміряючи весільну сукню і фату. Як же вона мріяла про цей день, адже їй дістався найкрасивіший хлопець у всьому світі. – Ой, Зінко, якби
Ну ти даєш, мамо. Я вже усяке в голові перекрутив, а ти просто забула передати найголовніше – гроші. Ми ж на них розраховували. Ти ж знаєш, що я за машину ще кредит виплачую, мені треба щомісяця вносити платіж, щоб відсотки не росли. – Ну от і внось. Ти вже дорослий, скоро 35 тобі буде. А гроші я не забула передати, а не захотіла. Після цих моїх слів настала німа сцена. Павло намагався підібрати слова, але у нього нічого не виходило. – Як це не захотіла? Ти себе чуєш, мамо? Мені ще рік кредит сплачувати, це ж шалені гроші, звідки я їх візьму? І взагалі, що це за новини, що ти собі надумала
– Мамо, у тебе щось сталося? – питає мене мій син Павло по телефону. – Та ні, синку, а з чого ти взяв? – спокійно відповідаю. – Просто

You cannot copy content of this page