– І для кого ти ті гроші складаєш, Оксано? Так можна стати найбагатшою на роботі, – жартували подруги, вмовляючи Оксану їхати з ними у Францію.
Оксана і рада би була підтримати подруг, які щороку вибиралися на кілька днів в якусь іншу країну, таку собі цікаву традицію дівчата завели. Он, минулого року вони в Італії були, і приїхали звідти дуже задоволені, ще пів року на емоціях розповідали, як бачили самого Папу Римського.
А цієї осені вони вибрали Париж. Захотіли подивитися на Ейфелеву вежу, і Оксану стали підбивати, що вона має обов’язково поїхати.
Та 38-річна жінка все ніяк не могла наважитися. І грошей шкода, та й мама, з її важким характером, явно не зрадіє. А коли колеги навперебій розповідали про свої пригоди, слухала і заздрила.
– Чого ти ще думаєш?! Ти вибач, але у тебе ні чоловіка, ні дітей… А вони знаєш скільки грошей тягнуть? – вигукнула спересердя Вероніка. Тобі ж навіть не треба ні у кого відпрошуватися, не те, що нам, і не треба думати, з ким дітей залишити. Погоджуйся!
Оксана в душі дуже хотіла поїхати, бо за все своє життя жодного разу за кордоном не була, але зізналася подругам, що не має тих 700 євро, які потрібні для поїздки.
– А ти б менше своєму брату допомагала. А то працюєш понаднормово, серед нас усіх маєш найвищу зарплату, а не можеш собі дозволити раз у рік поїздку, – з докором сказала Вероніка, яка добре знала, що Оксана практично утримує сім’ю брата, в той час як він сам ніяк не може знайти роботу, і тільки те й робить, що чекає на подачки сестри.
Оксана хотіла було щось сказати, але подруга таки була права. У неї не склалося особисте життя. Вийшла заміж, але у них з чоловіком не було дітей.
Лікарі розводили руками, бо не бачили видимих причин, а чоловік злився і у всьому звинувачував Оксану.
Не знати, чи вистачило б Оксані духу самій подати на розлучення, швидше за все терпіла б і далі. Але одного разу чоловік прийшов додому і поставив її перед фактом: у нього є інша, тому треба розходитися.
Ділити їм було нічого, житло орендували. Тож зібрала речі і повернулася до батьків. З того часу так і живе. І хоч на вроду непогана, але щось не щастило їй познайомитися з кимось путнім. Помаленьку й змирилася. Значить, так воно має бути.
Спочатку Оксана доглядала хворого батька. Потім мама стала нездужати, і донька вже почала перейматися її проблемами.
А брат, у якого було троє дітей, радів, що має таку сестру, яка останнє йому віддасть, і племінників любить як рідних.
Та цього разу Вероніці таки вдалося переконати Оксану, що в цю поїздку вона має поїхати, наче вона відчувала, що Париж змінить її життя назавжди.
Вражаючим було усе, починаючи від літака, яким Оксана ще ніколи не літала, до Ейфелевої вежі, яка вразила своєю помпезністю.
Оксана так задивилася на неї, що зашпорталася і підвернула ногу. До неї відразу підбіг перехожий француз, і запитав, чи не потрібна їй допомога.
Дівчина відмовилася, хоча нога ще поболювала, та вони з дівчатами вирішили продовжувати мандрівку, адже у них було всього 4 дні, щоб все побачити.
Та на ранок нога розпухла і настільки розболілася, що таки довелося їхати до лікаря. І яким же було здивування подруг, коли в кабінеті їх зустрів той самий чоловік, який ще вчора пропонував свою допомогу.
Француз теж їх впізнав, і був дуже радий побачитись ще раз, а особливо з Оксаною, яка ще з вчорашнього дня чомусь не виходила з його думок.
Цього разу Франсуа узяв номер телефону дівчини, щоб мати можливість справитися про її здоров’я, хоча усі уже зрозуміли, що ця зустріч, яку їм організувала сама доля, не просто так.
Оксана повернулася додому, і стала вчити французьку, адже Франсуа телефонував їй майже щодня.
А через рік, дівчата кликали її в Іспанію, та вона знову поїхала у Францію, де на неї чекав її Франсуа.
Ще через рік Оксана народила чудову донечку, і до свого 40-річчя таки встигла стати матір’ю.
Мрії збуваються, головне вміти все відпустити і наважитися на зміни.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне
