– Наталко, ну сама подумай, навіщо тобі та школа із вічними зошитами і копійчаною зарплатою. Бачиш, як Маринка розкрутилася, вже її Іван став хату будувати, – нахвалював Стас свою рідну сестру, яка всього рік тому поїхала на заробітки в Іспанію, а вже почала будівництво будинку.
– Сестра у тебе молодець, змогла таки, – погодилася з чоловіком Наталя.
– І ти також зможеш, а чим ти гірша за неї? Наталочко, кидай ти свою роботу, нема там за що триматися, їдь до Маринки в Іспанію, вона там тебе зустріне, допоможе, не чужі ж ми, все ж.
– А про дітей наших ти подумав? На кого я їх залишу? Синам материнське піклування потрібне, а не гроші.
– Це зараз їм піклування потрібне, а за кілька років як виростуть – то лише гроші їм і буде треба. А ми до того часу вже все підскладаємо. Про що ти хвилюєшся? Невже ти думаєш, що моя мама не дасть їм тарілку борщу чи не випере сорочки? А що їм ще зараз треба?
Не хотіла Наталя залишати свою роботу, бо хоч там і платили небагато, але в школі вона почувалася щасливою, вчителювання було її покликанням.
А ще більше не хотіла розлучатися з двома своїми синочками: Михайлику було 12, а Максимкові всього 10 років.
Та чоловік таки наполіг на тому, що Наталя має поїхати за кордон на заробітки. Не спокоїли його гроші сестри, він як від неї з гостей повернувся, так вже ні про що думати і не міг, все планував, як і свою Наталку до Марини в Іспанію відправити.
Наталка виходила з хати рано-вранці, коли її синочки ще солодко спали. Поцілувала їх в чоло, і тихенько вийшла з хати, а коли сіла в автобус, то вже дала волю сльозам.
“Хто придумав ті гроші? Живеш все життя заради того, щоб їх заробити, а на саме життя часу і не вистачає. Але хочеться добре жити, хочеться своїм дітям краще майбутнє забезпечити, тому треба чимось жертвувати”, – думала собі Наталка.
Марина зустріла родичку як і домовлялися, і навіть з роботою допомогла. Перші місяці Наталя тільки те й робила, що плакала, так їй гірко і незвично було без своїх діточок і без чоловіка, та й за школою своєю вона неабияк скучила.
– Ото ти дивна, Наталко. Ти в своїй школі максимум 250 євро отримувала, а тут цілу тисячу маєш! Ти рахувати вмієш? Розумієш різницю? – повчала досвідчена заробітчанка новоприбулу.
І справді, перших кілька тисяч євро, які Наталка відклала у сховок, дещо її заспокоїли. Вона вирішила, що попрацює 3-4 роки, нічого витрачати не буде, а коли збере більш-менш пристойну суму, то поїде додому і вже більше не розлучатиметься з рідними.
Марина почала будувати хату першою, а згодом, використовуючи євро дружини, став будуватися і її брат. Стас хотів, щоб їхній будинок був кращий, ніж у родички, тому забороняв дружині навіть додому у відпустку приїжджати.
– Наталко, от чого тобі додому їхати? Скільки тих свят? А на дорогу гроші витрачати! Сиди собі в своїй Іспанії, і матимемо зайву тисячу євро, – казав Стас, коли Наталка прохопилася, що хоче додому на Різдво приїхати.
Один Бог знає, як важко було Наталці на чужині, як їй хотілося додому, до дітей, до чоловіка. Та її гріла думка, що от ще трошки, і вони будуть разом, зате багаті.
Стас не часто виходив на відеозв’язок, в основному в неділю на кілька хвилин, але Наталка і тому раділа. Дивувалася, як росте їхній будинок, а ще більше тому, як ростуть їхні сини – та вони вже стали зовсім дорослими!
Через 6 років, коли будинок вже був збудований, приїхала Наталя додому і очам не повірила – це ж яка краса постала перед нею, не будинок, а палац, не даремно вона на чужині гарувала.
Та на жінку чекало кілька неприємних сюрпризів. Сини стали її сторонитися, не горнулися до неї як колись, обходилися кількома словами, якщо щось питала, і йшли по своїх кімнатах.
– А що ти хотіла? Відвикли діти від тебе, – пояснював Стас.
Не встигла Наталка і речі з сумок розкласти, як прийшла сусідка і на вушко їй шепнула, що поки її тут не було, то чоловік був далеко не святий.
Наталка не повірила, та через кілька днів її перестріла на вулиці одна молодиця з доволі округлим животиком, і пояснила, що це дитина Стаса, тому просила відпустити чоловіка.
Оскільки сам Стас не став нічого заперечувати, Наталка спересердя заговорила про розлучення, і тут виліз найголовніший “сюрприз” – будинок, збудований за гроші Наталки, повністю належав свекрусі.
Оскільки вона додому не приїжджала, а будівництво велося на земельній ділянці свекрухи, то Стас все завбачливо оформив на свою маму, і тепер при розлученні Наталці не дістанеться нічого.
Отакими гіркими виявилися заробітки для Наталки. Вона не тільки нічого не отримала, а ще й втратила все, що мала.
Марина, яка вигороджувала брата, заспокоювала Наталку, що так буває, але на цьому життя не закінчується, їй просто треба повернутися в Іспанію і заробити тепер уже собі на квартиру, а будинок з часом дістанеться синам, все ж не чужим людям.
А що б ви порадили Наталці? Як їй зараз вчинити?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
