– Ти ж обіцяла, що приїдеш найближчим часом. Мамо, ми тебе чекаємо, – каже мені моя донька Ліза.
– Доню, не вийшло у мене відпустку взяти. Альберто попросив мене ще залишитися, бо синьйорі зараз погано, і я не могла йому відмовити, – розповідаю, ніби виправдовуючись, я.
– Це несерйозно, ми з Максимом тебе чекаємо. Зрештою, у тебе ж є і своє особисте життя, ти ж там не наймичка, – обурюється Ліза.
Я її розумію, вона заміж виходить, хоче познайомити мене з нареченим і з його батьками, та й весілля уже пора планувати. Я обіцяла, що у вересні приїду, але хто знав, що синьйорі Анні, у якої я працюю, стане зле. Її син Альберто попросив мене залишитися, а донька вимагає, щоб я додому їхала.
Робота в мене хороша, і Анна, і Альберто дуже добре до мене ставляться, ще й платять аж тисячу двісті євро в місяць, це при тому, що зараз в Римі таких зарплат вже майже нема, максимум заробітчанки тисячу отримують, і то не завжди.
Тому кидати таку добру роботу я не хотіла, але і перед донькою незручно, тому я думала, як вийти з цієї ситуації.
А тут в неділю в парку я одну знайому зустріла. Вона стала бідкатися, що без роботи залишилася, от я їй і запропонувала піти на заміну на місяць, поки я додому у відпустку з’їжджу.
Тамара погодилася, я все узгодила з Альберто, і поїхала додому. Мене вдома не було майже 4 роки. Я заробляла гроші на квартиру.
А тут донька якраз надумала заміж виходити. Гроші на квартиру у мене були, тож я планувала купити двокімнатне помешкання, записати його на себе, але впустити туди молодят.
Та вдома на мене чекав справжній сюрприз, і моя донька, і майбутні свати напосіли на мене, що квартиру треба зразу на дітей переписувати, адже так вони почуватимуться справжніми господарями, а не квартирантами якимись.
– Свахо, у вас донька одна. Не розумію, про що тут думати, – картала мене мама мого зятя.
– Тобі що, для мене цієї нещасної квартири шкода? – плакала донька. – Що ти за мама така? Ми так на тебе чекали, а ти тут таке нам влаштувала, – плакала моя донька.
Зрештою, я здалася, бо в мене було не так багато часу. Придбала я двокімнатну квартиру, оформила її на доньку, а сама знову повернулася в Італію.
Але і там на мене чекав неприємний сюрприз – Тамара, яку я попросила мене підмінити, забрала в мене цю роботу. Не знаю, що вона там наговорила Анні і Альберто, але коли я приїхала, вони розрахувалися зі мною і сказали, що Тамара їм більше підходить.
От і роби людям після цього добро! Сказати, що я неприємно вражена, це нічого не сказати. Але я розумію, що люди є різні, і напевно не варто сподіватися на те, що всі порядні і чинять по совісті.
Ще місяць я шукала роботу, нічого не могла знайти, витратила всі гроші, які мала, на оренду квартири.
І тут вже підходить доньчине весілля. Я зичу в однієї заробітчанки тисячу євро, бо ж не поїду з пустими руками, а своїх грошей у мене не було від слова зовсім, адже я все, що мала, на квартиру витратила.
Приїжджаю я додому, а донька мені каже, щоб я в село їхала, в нашу стару хату без ремонту, бо в новій квартирі нам всім буде затісно.
Я так розплакалася, вперше в житті так себе розжаліла. Я ж останні кілька років важко працювала, а тепер мені нема куди подітися, ще й з роботою таке халепа трапилася.
Відбула я то весілля, нічого мене не тішило. Донька себе поводила так, наче я їй не рідна, тепер у неї нові авторитети – чоловік і його сім’я, а мами вже не треба.
В мене вже опустилися руки, я просто не знала, що мені робити. Але раптом мені подзвонив телефон, це був Альберто. Він просив вибачення, казав, що помилився, Тамара не та, за кого себе видає, і він дуже просить мене повернутися до них, якщо я ще не знайшла нічого іншого.
Я погодилася, бо розуміла, що мені ця робота зараз потрібна як ніколи.
А як зраділа моя донька, стала відразу мріяти, що тепер я їй висилатиму по тисячі євро в місяць, і вони собі заживуть в новій квартирі і при грошах.
Та життя мене вже навчило, я нарешті зрозуміла, що треба подбати про себе в першу чергу, тому тепер гроші я буду складати собі.
Донька мене не зрозуміла і образилася. Це її справа. Тепер у неї є чоловік, нехай він її забезпечує. Ну хіба ж не так?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
