Надійка крутилася біля дзеркала, приміряючи весільну сукню і фату. Як же вона мріяла про цей день, адже їй дістався найкрасивіший хлопець у всьому світі.
– Ой, Зінко, якби ти знала, яка я щаслива, – радісно вигукнула майбутня наречена.
– Блаженні незнаючі, – раптом вигукнула її подруга Зіна. – Та твій Любомир тобі зраджує постійно, а ти не зрозуміло чому тішишся, – каже.
Від почутого Надія аж присіла.
– Що ти таке кажеш? От навіщо ти мені псуєш настрій, адже у нас за два тижні весілля.
Це правда, Любомир був настільки компанійським, що у будь-якому товаристві у нього завжди знаходились прихильниці. Надію це страшенно дратувало, але ж колись і вона була однією з них. Він завжди був таким і від цього нікуди не втечеш. Тому мирилася із цим, бо дуже його любила, адже серед усіх інших він вибрав саме її.
А Зіна просто заздрить. Тому коли подруга вирішила розкрити їй очі – молода закохана дівчина їй не повірила.
– Який чоловік буде зраджувати плануючи весілля? – подумала Надійка і це був беззаперечний аргумент.
А на подругу дівчина навіть образилася. Хотіла покликати її на своє весілля стати дружкою, але передумала, бо навіщо їй такі заздрісні подруги?
Любомир був милим і привітним, але постійно затримувався на роботі, казав, що хоче більше грошей перед весіллям заробити.
Надійка вірила, але одного разу вона ввечері пішла прогулятися і на власні очі переконалася, що Зіна не збрехала. Любомир сидів у своїй машині з іншою дівчиною, і так ніжно пригортав її до себе, що тут і сумнівів ніяких бути не могло.
– Весілля відміняється! – Надія підійшла до машини коханого, а потім відразу побігла сама не знає куди, бо від жалю її так душило в грудях, що вона дихати не могла.
Першою, кого вона набрала, була Зіна. Дівчина розридалася, а подруга стала її втішати, що може воно й на добре, що перед весіллям Надія про все дізналася, було би гірше, якщо б після.
У Надії був такий характер, що вона переплакала кілька днів, а далі вирішила, що назавжди зітре цього зрадника з своєї пам’яті, от тільки не так просто було це зробити, бо в той день, коли у них мало бути весілля, вона зрозуміла, що дитя під серцем носить.
– У мене якась чорна смуга у житті, нещастя за нещастям, – скаржилася вона подрузі.
– Помиляєшся, Надійко, біла смуга тільки зараз і починається. Народити дитину – оце найбільше щастя, – сказала Зіна, і Надійка їй повірила.
Стала на облік у поліклініці і готувалася стати матір’ю. Батьки обіцяли свою підтримку, хоч і не бажали долі матері-одиночки для своєї доньки.
Вона сиділа під кабінетом лікаря, коли до неї підійшла Раїса Антонівна, мама Любомира. Привіталася, присіла поруч і, дивлячись на її округлий животик, який вже не можна було приховати під вільним одягом, запитала:
– У мене буде внук чи внучка?
Надія не розуміла, звідки тут узялася ця жінка.
– А звідки ви знаєте про дитину? – здивовано запитала.
– Мені твоя подруга, Зіна, сказала. Так що я тепер в курсі і ти можеш у всьому розраховувати на мою підтримку і допомогу.
На жінку, яка мала стати її свекрухою, Надія не тримала зла. Раїса Антонівна завжди прихильно ставилася до Надійки, а за вчинки свого сина вона не несе відповідальності.
– Давай сходимо після прийому у кафе і поговоримо, – запропонувала вона.
Через пів години вони сиділи за столиком затишного кафе, Раїса Антонівна розповіла, що її чоловік був за характером таким, як і син.
– Гуляв направо і наліво, а я молода була, очі засліпило кохання. Нікому не вірила, хоч всі навколо говорили про його зради. А коли сина чекала, сама застала його з іншою, та куди вже дінешся? Я знаю, що таке виховувати дитину без батька, не турбуйся, я допоможу тобі, адже це мій рідний онук.
Надія слухала псевдосвекруху і думала, що так не буває.
– Давай завтра сходимо у магазин і підшукаємо все, що треба на перший час маленькому. Напевно, ти ще нічого не купувала, – запропонувала Раїса Антонівна, підтверджуючи таким чином усю серйозність своїх намірів.
У призначений термін Надія народила чудового хлопчика. Новоспечена бабуся задарювала онука подарунками, і кожен день приходила бавитися з ним.
Синочок ріс, Надія залишалася незаміжньою. Вони не раз обговорювали цю тему, але Надя весь час відмахувалася.
Та одного разу Раїса Антонівна запросила до себе Надію з онуком, а там уже був один її знайомий. Надія відразу зрозуміла, що задумала свекруха, тому хотіла вже йти.
Та чоловік виявився настільки хорошим, порядним і добрим, що вона не встояла – залишилася з ними попити чаю, а згодом і заміж за нього вийшла.
А Раїса Антонівна щиро раділа, бо тепер у її онука є справжній батько, адже її рідний син так і не признав цієї дитини.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
