op

— Ти що, серйозно сподіваєшся, що ми будемо жити на одну твою зарплату в магазині? Ми ж просто підемо по світу з торбами! — Марина стояла посеред заставленої

— Ти що, справді надумала збирати людей на свої вісімнадцять? — Тетяна дивилася на зведену сестру так, ніби та щойно запропонувала відсвяткувати приліт інопланетян. — Так… Повноліття буває

— Ти тут ніхто, Ганно, і звати тебе ніяк, — ці слова свекрухи досі печуть мені душу, хоча минуло вже чимало часу. Знаєте, як воно буває? Живеш собі

— Спи вже, бо прийде Бабай і забере тебе в темний ліс, — пошепки, але суворо казала мама, поправляючи ковдру. Маленька Софійка завмирала. Вона терпіти не могла ніч.

Свекруха, Галина Петрівна, навіть не відірвалася від екрана свого планшета, коли я втомлена зайшла до вітальні після робочої зміни. У повітрі стояв густий аромат дорогого чаю та дешевих

— Куди ділися наші гроші? І скільки це ще триватиме, Михайле? — я старалася говорити спокійно, хоча всередині все тремтіло від незрозумілого передчуття. Михайло стояв на кухні, повільно

— І що будемо, Петре, робити? — я подивилася на свого чоловіка з нерозумінням, що буде далі, а він так само дивився на мене. Ми щойно зачинили двері

— Ти хоч уявляєш, що ти накоїв? — я дивилася на свого чоловіка і просто не могла повірити, що він таке утнув. Вадим стояв біля вікна, опустивши голову.

— Ой, Ганнусе, ну чого ти відразу так офіційно? — родичка мого чоловіка, тітка Світлана, навіть не відірвала погляду від тарілки з моїми фірмовими голубцями. — Ми ж

На столі стояла чашка з охололим чаєм, до якого я так і не доторкнулася. Занурившись у спогади, я й не помітила, як стемніло. Кухню освітлював вуличний ліхтар, його