Я знала характер своєї матері, тому розуміла, що вона від своїх намірів не відмовиться. Просто я не уявляла, як про це сказати Сергію, що за центральним столом для наречених будемо не ми одні, і що свято доведеться ділити з моєю молодшою сестрою. Кілька днів я ходила сумна, а потім Сергій мене прямо запитав, що сталося, і я все йому розповіла. Він просто спочатку не повірив, думав, що я жартую, та коли зрозумів, що ні, то теж сам неабияк засмутився. Розуміючи, що маму я не переконаю, бо вона уже все вирішила і мріяла “підзаробити” на наших весіллях, я пішла до сестри, в надії, що зможу її переконати, що виходити заміж в один день – це далеко не найкраща ідея. Та Люба теж зустріла мене непривітно
– Наталочко, тут така справа, твоя сестра заміж виходить! – заявила мені моя мама, а я якраз в цей час приміряла весільну сукню, бо ж через місяць у
Картопля – 100 гривень, морква, буряк, цибуля – ну від сили 200, і яблука ще 100, а бензину ми заправили на тисячу гривень, – посміхнувся Данило. – Ото у нас бізнес, – каже. – А ти бачив, яка мама була щаслива. Це не купиш за ніякі гроші, – зауважила Люба. – Це точно, кохана, мама сьогодні була безмежно щаслива, бо почувалася потрібною, ще й весь день з нами провела, – лагідно подивився на свою мудру дружину Данило
– Синку, може приїдеш з Любою, допоможеш картоплю викопати і город до зими підготувати, поки ще погода гарна і дозволяє щось робити, – каже Катерина своєму сину по
Не минуло і року, як Софія заявила, що в неї роман з одним італійцем, і вона йде від чоловіка. – Мамо, як ти не розумієш, я нарешті зрозуміла, що таке любов, а життя у мене одне. Альберто мені справжнє життя показав, – без сорому хвалилася Софія матері. Перед свекрухою вона теж нічого не приховувала, сказала їй, що та їй заздрить, бо теж хотіла би знайти собі багатого італійця, але їй за 20 років так не пощастило. Не послухала Софія нікого, з чоловіком розлучилася, і пішла жити до італійця, який і справді багато чого їй наобіцяв. Проте дуже швидко вона пошкодувала про свій вчинок
– Не добре це ти робиш, доню. Не по-людськи. Подумай, що люди скажуть, – намагалася Галина напоумити свою доньку Софію, але та і думати нічого не хотіла. Новину
Батьки мої не дуже любили невістку Оксану, вони важко уживалися на одному подвір’ї, але коли прийшла пора, то все своє майно батьки переписали на брата і його дружину, а мені нічого не дісталося. Мама тоді в мене пробачення просила, але я розуміла, що по іншому вона вчинити не могла, бо невістка би не дозволила. Тож заради маминого спокою і миру в родині я не стала наполягати на тому, що мені там теж щось належить. Я сподівалася, що це само собою розуміється, що я зможу приїжджати в село в будь-який зручний для мене час, але я помилялася
– Бабусю, готуй каву, я щойно бачив тітку Оксану, думаю, вона до нас в гості сьогодні зайде, – каже мені онук, який повернувся зі школи. – Синку, а
Свахо, я пропоную, нехай діти живуть у мене. Ви самі погляньте, який величезний у мене дім, навіщо йому пустувати, а дітям гроші за оренду платити чужим людям, – щебетала моя майбутня свекруха перед нашим весіллям. Свого чоловіка я любила, вірила в нього, і знала, що рано чи пізно ми самі собі заробимо на житло, тому і наполягала на тому, що нам треба знімати квартиру. Свекруха ж приїхала і стала нас переконувати, що у неї є триповерховий заміський будинок, і нам треба жити там
– Свахо, я пропоную, нехай діти живуть у мене. Ви самі погляньте, який величезний у мене дім, навіщо йому пустувати, а дітям гроші за оренду платити чужим людям,
Через 6 років, коли будинок вже був збудований, приїхала Наталя додому і очам не повірила – це ж яка краса постала перед нею, не будинок, а палац, не даремно вона на чужині гарувала. Та на жінку чекало кілька неприємних сюрпризів. Сини стали її сторонитися, не горнулися до неї як колись, обходилися кількома словами, якщо щось питала, і йшли по своїх кімнатах. – А що ти хотіла? Відвикли діти від тебе, – пояснював Стас. Не встигла Наталка і речі з сумок розкласти, як прийшла сусідка і на вушко їй шепнула, що поки її тут не було, то чоловік був далеко не святий. Наталка не повірила, та через кілька днів її перестріла на вулиці одна молодиця з доволі округлим животиком, і пояснила, що це дитина Стаса, тому просила відпустити чоловіка
– Наталко, ну сама подумай, навіщо тобі та школа із вічними зошитами і копійчаною зарплатою. Бачиш, як Маринка розкрутилася, вже її Іван став хату будувати, – нахвалював Стас
І для кого ти ті гроші складаєш, Оксано? Так можна стати найбагатшою на роботі, – жартували подруги, вмовляючи Оксану їхати з ними у Францію. Оксана і рада би була підтримати подруг, які щороку вибиралися на кілька днів в якусь іншу країну, таку собі цікаву традицію дівчата завели. Он, минулого року вони в Італії були, і приїхали звідти дуже задоволені, ще пів року на емоціях розповідали, як бачили самого Папу Римського. А цієї осені вони вибрали Париж. Захотіли подивитися на Ейфелеву вежу, і Оксану стали підбивати, що вона має обов’язково поїхати. Та 38-річна жінка все ніяк не могла наважитися. І грошей шкода, та й мама, з її важким характером, явно не зрадіє. А коли колеги навперебій розповідали про свої пригоди, слухала і заздрила
– І для кого ти ті гроші складаєш, Оксано? Так можна стати найбагатшою на роботі, – жартували подруги, вмовляючи Оксану їхати з ними у Францію. Оксана і рада
Ти не можеш його любити, він – наречений твоєї сестри. Марто, схаменися, – намагалася напоумити молодшу доньку Анна, але розуміла, що все це зайшло занадто далеко. – Я вже занадто доросла, і ти не будеш мені вказувати, – гостро відреагувала Марта. – І чому ти постійно захищаєш Ксенію? – Я вас обох однаково люблю, але Ксенія зустріла Андрія, вони кохають одне одного, збираються побратися. Донечко, ти ще знайдеш своє щастя. Так буває, що молодші сестри закохуються у наречених своєї старшої сестри, але це мине, – пояснювала Анна, та донька її не чула
– Ти не можеш його любити, він – наречений твоєї сестри. Марто, схаменися, – намагалася напоумити молодшу доньку Анна, але розуміла, що все це зайшло занадто далеко. –
Я не вірю, що для тебе роботи нема. Просто ти, мамо, погано шукаєш, – каже мені син. – Все це дуже невчасно, адже нам треба будинок добудувати. – Синку, ти напевно забув, що мені вже 70 років, тому мене вже на роботу і не спішать брати, є молодші, – кажу. Валерій невдоволено поставив слухавку, а я про себе подумала, що може воно і на краще, що я роботу втратила, і нову знайти не можу, бо ж я вже на заробітках 22 роки, може вже нарешті досить
– Я не вірю, що для тебе роботи нема. Просто ти, мамо, погано шукаєш, – каже мені син. – Все це дуже невчасно, адже нам треба будинок добудувати.
І тут вже підходить доньчине весілля. Я зичу в однієї заробітчанки тисячу євро, бо ж не поїду з пустими руками, а своїх грошей у мене не було від слова зовсім, адже я все, що мала, на квартиру витратила. Приїжджаю я додому, а донька мені каже, щоб я в село їхала, в нашу стару хату без ремонту, бо в новій квартирі нам всім буде затісно. Я так розплакалася, вперше в житті так себе розжаліла. Я ж останні кілька років важко працювала, а тепер мені нема куди подітися, ще й з роботою таке халепа трапилася
– Ти ж обіцяла, що приїдеш найближчим часом. Мамо, ми тебе чекаємо, – каже мені моя донька Ліза. – Доню, не вийшло у мене відпустку взяти. Альберто попросив

You cannot copy content of this page