– Синку, може приїдеш з Любою, допоможеш картоплю викопати і город до зими підготувати, поки ще погода гарна і дозволяє щось робити, – каже Катерина своєму сину по телефону.
– Я постараюся, мамо, – пообіцяв Данило.
Катерина знала, що син приїде, адже він завжди був людиною слова. Та що там казати, пощастило Катерині із сином. Вона його сама виховувала, і життя їхнє простим не назвеш, та син виріс доброю людиною.
Данило вивчився, знайшов гарну роботу, одружився і став з дружиною жити в місті, але і про свою маму він ніколи не забував, постійно приїжджав в село і допомагав їй по господарству.
Не раз кликав Данило маму до себе, особливо після того, як своїм житлом обзавівся, та Катерина навіть чути нічого не хотіла про переїзд, бо не уявляла, як вона рідну домівку залишить.
В суботу, як і домовлялися, Данило з дружиною і сином приїхали з самого ранку до мами.
Катерина вже була готова приймати робітників, винесла на вулицю інвентар, накрила під хатою стіл, напекла смачних оладок і налисників, поставила сливове варення до оладок і домашню сметанку до налисників.
– Як же смачно, мамо. Дякую тобі, – каже Данило.
– Скільки років вас знаю, а таких смачних налисників як у вас я так і не навчилася пекти, – каже невістка.
– Не вигадуй, Любочко, ти таку смакоту готуєш, що пальчики оближеш. Але мені приємно, що ти мене хвалиш, – каже Катерина.
Дружною родиною усі разом до обіду вони впоралися, і город встигли до ладу привести, і навіть всі яблука зірвати і в ящики у погреб скласти.
– Щаслива ти, Катерино, таких добрих дітей маєш, – сказала сусідка, яка бачила, як у Катерини з самого ранку кипить робота. – Не усім так щастить, – сумно зітхнула старенька і сама по відерку стала носити картоплю з городу, бо мішок самій і не підняти.
Впоравшись з усією роботою, Катерина організувала ще смачну вечерю. Данило показав сину, як пекти щойно вибрану картоплю і хлопець з здивуванням відмітив, що це значно смачніше, ніж картопля в Макдональдсі.
Усі дружно посміялися з його щирого відкриття.
Батько весь вечір розповідав своїй дружині і сину про своє дитинство в селі, а Катерина лише щасливо кивала головою “було, було…”.
Звечоріло. Подружжя стало збиратися додому. Катерина приготувала дітям сумку картоплі, моркву, цибулю, яблук кілька кілограмів дала.
Усі щиро обійняли стареньку маму, а вона не могла їм надякуватися за те, що приїхали і допомогли.
Катерина перехрестила сина на щасливу дорогу, і пішла в хату. Як же добре мати дітей! Це ж така радість провести один такий день гуртом, за роботою. Та й до зими вона вже готова, бо земелька в порядку, урожай вже в погребі, тому літня жінка була неабияк задоволена.
– Картопля – 100 гривень, морква, буряк, цибуля – ну від сили 200, і яблука ще 100, а бензину ми заправили на тисячу гривень, – посміхнувся Данило. – Ото у нас бізнес, – каже жартома.
– А ти бачив, яка мама була щаслива. Це не купиш за ніякі гроші, – зауважила Люба.
– Це точно, кохана, мама сьогодні була безмежно щаслива, бо почувалася потрібною, ще й весь день з нами провела, – лагідно подивився на свою мудру дружину Данило.
Є цінності, які за гроші не купити, і саме вони найважливіші. Нашим стареньким батькам багато не треба – почуватися потрібними, і почуватися важливими. І це направду так є.
– Тату, а коли ми знову будемо пекти картоплю на вогні? – раптом запитав син.
– Така смачна і особлива виходить лише раз у рік, в той день, як картоплини лише з землі викопують, тому доведеться чекати до наступного року, – сказав Данило.
Син засмутився, але всі дружно засміялися. Сьогодні їхня родина провела чудовий день, адже скільки позитивних емоцій усі отримали. А в нашому житті і справді є речі, які не купиш ні за які гроші.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
