– Не добре це ти робиш, доню. Не по-людськи. Подумай, що люди скажуть, – намагалася Галина напоумити свою доньку Софію, але та і думати нічого не хотіла. Новину про те, що вона йде від чоловіка, вона мамі сказала швидше для годиться, ніж для того, щоб слухати її повчання.
– Мамо, мені 30 років, якщо ти не забула. І я сама можу приймати такі рішення, – зухвало каже Софія.
– Можеш, звичайно. А про Остапа ти подумала? Про сина вашого?
– Остап все зрозуміє, я йому ще коли їхала за кордон сказала, що не люблю його. А сина я до себе заберу, Альберто зовсім не проти.
Софія поставила слухавку, а Галина розплакалася. Не чекала вона такого від своєї доньки.
Не встигла жінка оговтатися, як знову задзвонив телефон, цього разу на екрані висвітилася сваха, мама Остапа.
– Ви, Галино, хороша жінка, не маю до вас претензій, але те, що вчудила ваша донька, не влазить у жодні ворота. Я ж її тут, в Римі, як рідну прийняла, роботу їй знайшла, а вона з цим італійцем загуляла, прямо у мене під носом, – каже.
В Галини у грудях похололо. Що робити, вона не знала, бо характер у Софії змалку був такий, що якщо вона щось вже вирішила, то її не переконаєш.
Софія вийшла заміж ще 8 років тому за свого одногрупника Остапа. Невдовзі у них і синочок народився.
Сваха Галини вже багато років була заробітчанкою, так що молода сім’я ні в чому не потребувала, бо мама Остапа і квартиру новеньку їм купила, і гроші постійно висилала.
Та Софія вічно ходила невдоволена. Вона вирішила, що цього замало, і як лише синочок підріс і пішов в школу, вона заявила свекрусі, щоб та і їй роботу в Італії шукала, бо вона їде до неї.
Переконати Софію у тому, що це неправильний крок, не вдалося, і молода жінка поїхала в Рим, а синочка залишила на чоловіка і свою маму.
Не минуло і року, як Софія заявила, що в неї роман з одним італійцем, і вона йде від чоловіка.
– Мамо, як ти не розумієш, я нарешті зрозуміла, що таке любов, а життя у мене одне. Альберто мені справжнє життя показав, – без сорому хвалилася Софія матері.
Перед свекрухою вона теж нічого не приховувала, сказала їй, що та їй заздрить, бо теж хотіла би знайти собі багатого італійця, але їй за 20 років так не пощастило.
Не послухала Софія нікого, з чоловіком розлучилася, і пішла жити до італійця, який і справді багато чого їй наобіцяв.
Проте дуже швидко вона пошкодувала про свій вчинок. Альберто перестав бути щедрим відразу як вона переїхала до нього, а про те, щоб розписатися, він і слухати нічого не хотів.
Двох років вистачило, щоб Софія зрозуміла, що з неї досить – безкоштовною служницею для італійця вона не хоче бути.
Вирішила вона додому повертатися, до чоловіка і сина, але там на неї уже ніхто і не чекав. Остап знайшов собі дружину, привів її додому, у них навіть спільна дитина встигла народитися.
Софія не чулася від злості, вирішила вона на суд подавати, та нічого з цього не вийшло. Квартира, в якій вони жили, була оформлена на свекруху, тому відсудити житлоплощу їй не вдалося.
А синочок теж неабияк здивував маму, він на суді сказав, що хоче залишитися з татом і тіткою Мариною, та з своїм маленьким братиком.
Зрозуміла, нарешті, Софія, скільки всього вона втратила, але назад уже нічого не повернеш. Хотіла вона італійською синьйорою стати, та нічого з цього не вийшло.
– Це ти, мамо, винна. Куди ти дивилася, коли Остап іншу жінку додому привів? І чому ти внука до себе не забрала? – картала Галину донька.
Софія щиро вважала, що в цій ситуації винні всі, окрім неї, бо вона просто хотіла спробувати стати щасливою.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
