– Бабусю, готуй каву, я щойно бачив тітку Оксану, думаю, вона до нас в гості сьогодні зайде, – каже мені онук, який повернувся зі школи.
– Синку, а з чого ти це взяв? Де ти її бачив? – питаю.
– На ринку стояла, помідори і перець продавала, – каже Петрик. – Бабусю, що ти мене про все розпитуєш, краще їсти давай, бо я голодний зі школи прийшов.
Я поставила перед онуком суп, картоплю з котлетками, глянула, що й Оксані ще вистачить, якщо вона таки в гості зайде, а сама питаю онука:
– А ти точно нічого не плутаєш? Це справді була тітка Оксана? І вона справді торгувала перцем і помідорами?
– Бабусю, я тобі чесно кажу, біля неї гора того перцю стояла і кілька ящиків помідорів, я хотів привітатися, але біля неї було кілька покупців, і вона мене не помітила. А я був голодний і додому поспішав, – виправдовується мій 10-річний онук.
Поки Петрик їв, я набрала Оксану, щоб запитати її, чи вона в місті і чи збирається зайти до нас, якщо вона поряд, але вона слухавку не взяла.
Слова онука мене дещо збентежили. Як це Оксана продавала на ринку перець, якщо я в неї в селі в суботу була, хотіла собі взяти кілька перців і трохи помідорів, а вона як руками замахала, що у неї все впритул, і їй самій треба робити закрутки, то я вже навіть не стала нічого брати чи просити.
Оксана – дружина мого рідного брата. Я вийшла заміж і пішла з дому, а брат привів невістку до нас в хату.
Батьки мої не дуже любили Оксану, вони важко уживалися на одному подвір’ї, але коли прийшла пора, то все своє майно батьки переписали на брата і його дружину, а мені нічого не дісталося.
Мама тоді в мене пробачення просила, але я розуміла, що по іншому вона вчинити не могла, бо невістка би не дозволила. Тож заради маминого спокою і миру в родині я не стала наполягати на тому, що мені там теж щось належить.
Я сподівалася, що це само собою розуміється, що я зможу приїжджати в село в будь-який зручний для мене час.
Так і було поки були живі батьки, а коли їх не стало, то Оксана швидко все прибрала до рук і не завжди була рада моїм приїздам, та прямо вона мені про це нічого не говорила, бо вона часто сама в місто їхала, і тоді заходила до нас в гості.
Я завжди намагалася миритися з її непростим характером, і не звертати увагу на її вибрики, але ця ситуація з перцем і помідорами мене неабияк дістала.
В суботу невістка мені сказала, що не може зі мною поділитися навіть кілограмом перцю, а вже в понеділок мій онук бачить, як вона його продає на ринку.
– Мені треба закрутки робити, я важко його вирощувала, а ти що, не маєш 100 гривень щоб купити собі цей перець в магазині? – зухвало мене питає.
100 гривень я, звичайно, маю, тому купила в магазині собі все, що треба. Та виявилося, що Оксана таки мала надлишок урожаю, якщо повезла продавати на ринок.
Мені вона так і не перетелефонувала, але вже вечоріло, як в мої двері хтось подзвонив. Відчиняю – на порозі стоїть Оксана.
– Привіт. А я тут поряд була, і вирішила зайти. Пізно вже, напевно я додому вже не поїду, тому у тебе заночую. Можна? – питає і проходить.
– Звичайно, – кажу. – Заходь на кухню, будемо пити чай.
– А що, вечеряти у тебе нема чим? Я така голодна, – каже Оксана.
– Чому ж нема? Є! – кажу і накриваю на стіл. – А де ти сьогодні була, що робила? – питаю.
– Ой, мала багато справ, ледве все встигла, – каже Оксана і розповідає мені різні небилиці, але про перець і помідори ні слова.
Я теж не стала нічого говорити. Вранці Оксана ще сніданок попросила, а коли вона вже зібралася йти, я сказала, що вона мені винна 500 гривень.
– За що? – вирячила на мене очі Оксана.
– Ну як, за що? Вечеря, ночівля, сніданок, то 500 гривень за все це ще й замало буде.
– Ти що, у родички гроші брати будеш?
– А чому б і ні? – кажу. – Оксано, ти що, не маєш 500 гривень?
– Маю, – фиркнула Оксана і кинула на стіл 500-гривневу купюру. – Але родичів від сьогодні я не маю, – заявила вона.
Оксана дуже сильно на мене образилася. Але я не розумію за що? Вона ж першою все це почала. А що я зробила не так?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
