– Наталочко, тут така справа, твоя сестра заміж виходить! – заявила мені моя мама, а я якраз в цей час приміряла весільну сукню, бо ж через місяць у нас з Сергієм має бути весілля.
– Добре, – кажу. – Люба молодець. Але я навіть не підозрювала про те, що у неї наречений є, а ти кажеш, що вона вже заміж виходить. Та нічого, я за неї рада, от тільки вам з батьком буде занадто складно опровадити два весілля підряд.
На цих словах мама замнулася:
– Донечко, саме про це я і хотіла з тобою поговорити. Розумієш, ми з батьком і справді не потягнемо два весілля, тому ми вирішили, що Люба вийде заміж в той самий день, що і ти. Наталочко, ти ж не проти?
Тепер уже мене перемкнуло. Я на своє весілля чекала два роки, ми з Сергієм ретельно готувалися, я мріяла про ідеальне свято, і від себе зробила все, щоб воно було таким, а тепер мені треба ділитися цим особливим днем з сестрою.
– А вона не може зачекати хоча б рік, щоб ви з батьком грошей назбирали? – питаю. – Заодно і з нареченим своїм ближче познайомиться, адже скільки вони знайомі – тиждень, два?
Мама надулася, бо чекала, що я відразу погоджуся, а я, виявляється, проти.
– Не думала я, що я виростила таку егоїстку. Тобі що, не хочеться щастя для сестри? І до речі, зустрічаються вони вже півтора місяці. Люба закохана, Вадим не проти одружуватися, то на що чекати? А тут все готове – зал замовлений, гості одні і ті ж, просто принесуть не один конверт, а два. Наталко, поміркуй, ти ж нічого не втрачаєш, а для нас з батьком це неабияка економія.
Я знала характер своєї матері, тому розуміла, що вона від своїх намірів не відмовиться. Просто я не уявляла, як про це сказати Сергію, що за центральним столом для наречених будемо не ми одні, і що свято доведеться ділити з моєю молодшою сестрою.
Кілька днів я ходила сумна, а потім Сергій мене прямо запитав, що сталося, і я все йому розповіла.
Він просто спочатку не повірив, думав, що я жартую, та коли зрозумів, що ні, то теж сам неабияк засмутився.
Розуміючи, що маму я не переконаю, бо вона уже все вирішила і мріяла “підзаробити” на наших весіллях, я пішла до сестри, в надії, що зможу її переконати, що виходити заміж в один день – це далеко не найкраща ідея.
Люба теж зустріла мене непривітно:
– Чого прийшла? Мама тобі уже все сказала. Чи ти заздриш? А може ти думаєш, що ти одна заслуговуєш на щастя?
– До чого тут заздриш? До чого заслуговуєш чи не заслуговуєш, Любо, я тобі намагаюся донести, що ти можеш почекати і в іншу дату відсвяткувати своє весілля.
– Не хочу я чекати! І чому це чекати маю саме я? Якщо ти не хочеш разом святкувати наші весілля, то ти і чекай, – заявила мені сестра.
Я зрозуміла, що від свого не відмовиться ні мама, ні Люба. Вони обидві так просто вирішили зіпсувати мені найкращий день мого життя.
По дорозі додому я пригадала наше з Любою дитинство. Різниця у нас всього півтора роки, вона молодша. Але Люба завжди хотіла мати все те, що є у мене, а коли я пручалася і не віддавала, то мама ставала на сторону сестри, і все одно Люба отримувала те, що хотіла, а я залишалася при своїх інтересах.
Та одна справа – віддати їй свою улюблену ляльку чи зробити за неї домашнє завдання з математики, і зовсім інша – відати їй день свого весілля і зробити всю підготовку за неї, адже ми все замовили, про все домовилися, а їй залишилося лише одягнути білу сукню і все.
Не знаю, що мені робити. Я вже думаю, може нас скасувати весілля? Розпишемося з Сергієм у РАЦСі і поїдемо десь в гори на кілька днів.
Як вважаєте, що краще – погодитися на спільне весілля з сестрою чи все відмінити, а мама з Любою нехай самі викручуються?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
