Життєві історії
Я чудово розумію, що багато людей зараз просто не зрозуміють мене. Хоча, можливо, знайдуться й ті, хто мислить розумно, думає про своїх дітей і онуків, а не лише
– Так не піде, мамо. Це твій чоловік, і саме ти маєш біля нього жити, – кажуть мені діти. – А чому? – питаю. – Бо він твій
– Наталко, мама каже дім будувати. Сама подумай, навіщо нам та квартира, якщо ми все життя звикли в селі жити, – радиться зі мною мій чоловік. Точніше, вдає,
Я мама єдиної дитини, маю доньку. З її рідним татом ми так і не одружилися, не склалося зовсім у нас: пожили ми трохи у цивільному та розійшлися. Я
– Олено, я повернувся! Тепер у нас все буде просто чудово! – не роззуваючись, Орест прямував на кухню до колишньої дружини, від якої він нещодавно пішов. Він не
“Ой, правду кажучи, я на цьому тижні зовсім ніяк не можу, не виходить, тітко Олено, – говорила мені якось Дарина, донька моєї сестри по телефону – До шести
Вже майже 3 роки тому, як я на пенсію вийшла. А десь останніх років 15 бухгалтером на заводі працювала. До роботи я щоденної за всі ці роки звикла,
– Не добре це якось виходить, свахо, ви одного сина квартирою забезпечили, а іншого – ні, – каже мені Ольга, тепер уже моя майбутня сваха. Наші діти вирішили
В той день я йшла по вулиці і просто не знала, що мені робити. Моя похресниця мені зателефонувала і запросила на своє весілля. Христинка заміж виходить, і я
Так вийшло, що моя найкраща подруга вже років 5, як працює за кордоном. Живемо ми з Оксаною в селі по сусідству, знаємо одна одну давно, спілкуємося добре і