– Не добре це якось виходить, свахо, ви одного сина квартирою забезпечили, а іншого – ні, – каже мені Ольга, тепер уже моя майбутня сваха.
Наші діти вирішили побратися, тож ми з чоловіком пішли до майбутніх сватів в гості, щоб про весілля поговорити. Знаємося ми з Ольгою і Михайлом давно, бо ж з одного села. До того ж, мій старший син Вадим одружився з племінницею Ольги, а на їхньому весіллі мій молодший син Максим сподобав собі їхню доньку, а тепер от про їхнє весілля міркуємо.
Ми з чоловіком люди не багаті, але маємо свій будинок, і квартиру одну придбали, поки мій чоловік за кордон трохи їздив.
Певний час ця квартира стояла зачинена, а як старший син про весілля заговорив, то ми відразу це житло йому і подарували. Звідки ж ми знали, що вже за рік і молодший син захоче одружуватися. Ми не думали, що все станеться аж так швидко, тому сподівалися, що зможемо щось купити і молодшому сину.
Чоловік на заробітки вже не їздить, грошей відкладених у нас немає, тому зараз придбати молодшому сину квартиру ми не можемо.
Я запропонувала Максиму, нехай поживе у нас перший час, а потім ми разом щось придумаємо, та син сказав, що після весілля вони з Мартою в місто поїдуть, і знімати житло будуть.
Оренда – це теж вихід, і я змирилася, та навіть пообіцяла, що допоможу грошима, але моя сваха виявилася проти. Ольга – рідна сестра моєї першої свахи, і їй добре відомо, що старшому сину я квартиру подарувала, і навіть на нього записала це житло.
– Таку різницю між дітьми робити не можна, – повчає мене сваха. – Або двом давати, або жодному. Чи може кажіть, хай старший син ту квартиру продає, і з братом грошима ділиться, а то якось нечесно це виходить.
– Ага, добре ви це придумали. Квартиру продати найлегше, але в такому випадку два моїх сини без житла будуть, а так хоч один забезпечений, – кажу.
Та мої слова не переконали Ольгу, вона вважає, що дітям треба давати порівну усе, щоб потім між ними образ і зайвої гризні не було.
– Напевно, Миколо, настала і моя черга на заробітки їхати, – кажу я своєму чоловікові. – Бо я іншого способу придбати Максиму квартиру не бачу.
Чоловік категорично проти того, щоб я кудись їхала. Мені 56 років, Миколі моєму скоро 60, синів ми з дому відпустили, і він не хоче залишатися сам.
– А що Ольга своїй доньці дасть? Чого це вона вирішила, що ми маємо молодят житлом забезпечувати? Якщо вона така розумна, то нехай сама за кордон і їде, – каже чоловік.
Ситуація настільки неприємна і напружена з цією квартирою, що словами не передати. Максим мені прямо сказав, що він вже і ніякого весілля не хоче, бо не хоче, щоб я з його тещею сперечалася. А Ольга ніяк заспокоїтись не може, наполягає на тому, щоб мій старший син продавав квартиру, в якій живе, і грошима з братом ділився.
Та проти цього варіанту я категорично виступаю, бо це взагалі абсурд, продати легко, а як потім купити, вони ж гроші поділять і витратять.
Одним словом, я вже зовсім заплуталася. Найкращим варіантом було б, звичайно, якби я на 2-3 роки на заробітки поїхала, але ж чоловік мій навіть чути нічого не хоче про це.
Як мені бути? Невже я і справді маю почуватися винною через те, що одного сина я квартирою забезпечила, а іншого ні?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
