– Наталко, мама каже дім будувати. Сама подумай, навіщо нам та квартира, якщо ми все життя звикли в селі жити, – радиться зі мною мій чоловік.
Точніше, вдає, що радиться, бо за нас обох давно все вирішила його мама. З початку нашого сімейного життя свекруха взялася керувати, бо жили ми разом з нею.
Але якщо тоді я була молода і недосвідчена, і готова була її слухатися, то зараз все змінилося. Мені 55 років, я 15 років за кордоном гарувала, щоб покращити своє матеріальне становище і стати незалежною, а тут виходить, що я знову маю когось слухати.
– Оце вже ні, Миколо. Не буде так цього разу, – кажу. – Це ти звик в селі жити, а я останніх 15 років в центрі Риму жила, тож я хочу квартиру. Зрештою, гроші мої, отже і мені вирішувати.
Чоловіка мої слова неабияк засмутили. Він категорично не погоджується переїжджати в місто, бо не хоче залишати свою маму одну. І що тепер робити, я просто не уявляю.
Миколу свого я люблю, ми з ним вже майже 35 років разом, він дуже хороший, от тільки звик занадто прислухатися до думки своєї мами. А свекруха рада старатися – жодна подія в нашому житті не проходить повз її увагу. Вона звикла командувати, і її вже не зміниш, але ж можна змінити своє ставлення до цього.
Після багатьох років життя в Римі я і справді не хочу повертатися в село до свекрухи і вважаю, що маю таке право. Я поїхала на заробітки, щойно мені виповнилося 40 років.
Спочатку я працювала, щоб доньці квартиру купити. Свекруха була проти, вона хотіла, щоб донька жила з нами.
“Вкладай гроші в хату, будемо жити всі разом”, – постійно торочила мені свекруха.
Та я дослухалася до думки своєї дитини, а вона захотіла квартиру, тож я купила для неї двокімнатне житло в новобудові.
Зараз я вже назбирала необхідну суму, щоб купити нам житло і щоб ми з чоловіком, нарешті, жили окремо. Та я не думала, що саме з цього приводу виникнуть у нас суперечки.
Я вважаю, що настала пора нам з чоловіком в місто переїхати, поближче до доньки і внуків. А мій чоловік дотримується думки, що потрібно в селі залишатися, бо його мама вже літня людина, і скоро їй буде потрібна наша допомога.
Одним словом, свекруха і чоловік стоять на тому, що гроші, які я заробила, треба вкладати в будинок в селі, а я залишаюся при своїй думці – я квартиру хочу.
Зрештою, якщо я вкладуся в будинок, то це буде майно свекрухи, адже все досі записане на неї. А якщо я квартиру куплю, то це буде вже моя власність. І я пояснюю це чоловікові, але він слухати мене не хоче.
– Якщо купиш квартиру, то ми розлучимося, – заявив чоловік. – Маму я саму не залишу, – каже.
От що мені тепер робити? Я ж заради того, щоб мати своє житло, працювала стільки років, а в підсумку можу сама залишитися.
– Мамо, роби так як задумала, – радить мені донька. Але їй добре говорити, вона не розуміє до кінця всю суть проблеми. А я добре знаю свого чоловіка, для нього мама завжди була на першому місці, тому він залишиться з нею в селі, це сто відсотків.
Тому я не впевнена, що стану щасливішою від того, що буду на старість в своїй квартирі сама.
Рішення непросте, а що робити, я не знаю.
А як би ви вчинили на моєму місці?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
