Я чудово розумію, що багато людей зараз просто не зрозуміють мене. Хоча, можливо, знайдуться й ті, хто мислить розумно, думає про своїх дітей і онуків, а не лише про власні інтереси.
Я ніколи не очікувала, що таки вийду заміж за людину, у якого мама буде така – зовсім байдужа до своїх найближчих людей.
Як я розумію, сімейні цінності та традиції їй були не важливі ще відтоді, як вони одружилися з татом мого чоловіка.
Свекруха моя навіть не намагалася зберегти сім’ю, свого часу, коли її синові, моєму чоловікові Тарасу, було зовсім мало років.
Рідний батько мого чоловіка багато років тому просто пішов до іншої жінки, мабуть через байдужості своєї дружини, а вона його й не тримала, хоча б для того, щоб у сина був батько і спробувати зберегти сім’ю, адже в молодому віці багато людей може зробити помилку, потім все життя шкодувати, тому краще сім’ю берегти, щоб дитина росла поряд з мамою й татом щасливою.
Так Тарас і ріс – тільки під наглядом своєї матері. Навіть бабусю він свою не пам’ятає – вона зрідка до них приїжджала.
Щиро кажучи, я дуже здивувалася, коли в перший раз побачила свою майбутню свекруху. Їй було тоді вже 45 років. Ось уявіть: вибілене фарбою волосся, кілограм туші на віях та червона яскрава помада. Яскравий манікюр, на підборах високих лише ходить. Ну в загальному може професія дає про себе знати, вона в салоні краси працює.
Після нашого з Тарасом скромного весілля ми стали жити з мамою чоловіка. Але без теплих домашніх вечорів та спільного чаювання на кухні. Вранці вона мати чоловіка бігла на роботу, адже працює тільки до обіду, а в другій половині дня у неї завжди справи: то на фітнес вона йде, то зустрічі з подругами, то вечірки, то майстер-класи якісь, то побачення.
Я запитала у неї одного разу: “А ви не втомлюєтеся в свої роки так бігати скрізь?”
Вона відповідає: “А які це такі мої роки?”
Вдома свекруха майже не їсть – тільки кава з бутербродом та овочами чи фруктами може з’їсти.
А через рік після весілля я дізналася, що чекаю дитину. Якраз два роки тому. Мені недобре тоді було, я лежала, а вона з подружками в сусідній кімнаті гостювала. Мій чоловік не зрозумів, що зі мною, кличе маму, а вона: “Нічого, минеться скоро, може з’їла щось не те!”
А коли дізналася, що зі мною, якось розчаровано сказала: “Ну і даремно про батьківство ви так рано подумали! Для себе б пожили хоч трохи краще ще років 5!
І ні краплі захоплення чи радості не було в неї, я така здивована була, що й не передати. Отака бабуся у нас.
З народженням онука, нашого з Тарасом синочка, зовсім нічого не змінилося. Робота, фітнес, подружки. До онука свого мама чоловіка майже не підходила: “Агу-агу!”, брязкальцем декілька разів помахає і на тому й все.
Якось раз з роботи свекруха моя прибігла, синочок щось там трішки плакав, а у мене купа білизни у пральній машині. А вона стоїть біля плити, в турці каву собі варить.
Я кажу: “Мамо, ви не потримаєте дитину декілька хвилин, я білизна повішу сушити?
А вона не звертає навіть увагу на мої слова, зробила вигляд, що й не почула нічого. Я підходжу, а у неї в вухах навушники на всю гучність. А потім швидко кави випила, переодяглася та втекла. Чоловікові скаржуся на це, він плечима знизує – мовляв, ну ти ж знаєш нашу маму, вона завжди така була.
Малюк ріс, але як завжди від нашої бабусі не було зовсім уваги. Казала, що вона не нянька, молоді повинні жити своїм життям, а якщо вони надумали мати дитину, то нехай самі і виховують. Вона перестала ночувати вдома, а пів року тому, вона зібрала речі, попрощалася, і пішла до якогось чоловіка.
Ось так. А зараз вона задумала вийти за нього заміж. І онук не потрібен, і нам відпочити ні разу не дала. Заходить рідко, за якоюсь річчю, махне рукою онукові і тікає.
Моя власна мама живе дуже далеко – їхати дуже довго. Вона була б чудовою бабусею і допомагала б нам з дитиною, але приїхати не може – скаржиться на здоров’я зараз дуже. Але я знаю, вона б з радістю і з онуком б сиділа, і пироги б смачненькі пекла та в’язала б носочки.
До речі, в’язані речі малюкові вона вже надсилала. І, між іншим, вона всього на 4 роки старше моєї свекрухи. З моїм татом вона теж розлучилася, тільки коли він уже мене виростив, мама берегла сім’ю заради мене і мого старшого брата. Вона так ніколи себе не поводила, як мама чоловіка мого.
Я дуже ображена на свекруху свою. У неї немає ні краплі жалю та якоїсь мінімальної турботи до нас, але вона живе своїм життям, наче й немає нас поряд.
Вона живе своїм життям, думає лише про себе. А в її віці потрібно вже думати про дітей, допомагати їм, жити їхнім життям, адже скоро і на неї старість чекає і їй потрібна буде допомога наша.
Намагаюся говорити про це зі своїм чоловіком, щоб він попросив її прийти до нас, побути з малюком, щоб відпустити нас на вечір погуляти, може тоді у неї прокинеться бабусин інстинкт.
А то що заміж вона ось на старості років зібралася, та що про нас люди скажуть? Невже їй взагалі не соромно? Але чоловік відмовляється і не хоче говорити на цю тему. А жаль! Отака в нас бабуся. Але старість неминуча. Цікаво, як вона тоді заспіває? Чи маю я їй допомагати в такій ситуації на старості років, коли вона вже зараз відвернулася від нас?
Фото ілюстративне.
