“Ой, правду кажучи, я на цьому тижні зовсім ніяк не можу, не виходить, тітко Олено, – говорила мені якось Дарина, донька моєї сестри по телефону – До шести годин я на роботі, потім маю підробіток до восьми. Так, знайшла, а що робити – дітей годувати мені потрібно. Так, кожен день, крім неділі. Тітко Олено, та знаю, що не можна запускати, але часу не маю, ніяк виділити його для себе не можу. Ось Андрій мій скоро знайде роботу, тоді обов’язково піду. Ну звідки я знаю, коли він знайде. Він шукає щось для себе, але все ніяк”.
Моєї сестри Наталі не стало давно. Залишилася у неї рідна донька, Дарина – моя похресниця. І тулиться вона до мене, і горнеться, я її тепер за маму рідну, виходить.
Дарині зараз 35 років, а вона така трудівничка у мене. Дивлюся на неї і просто захоплююся, але мені дуже шкода її, бо щось останнім часом стала недобре себе почувати. Я в поліклініці працюю, записала її на огляд, а вона все часу на себе не знайде.
Я їй кажу, що потрібно відпрошуватися з роботи обов’язково, це не жарти там якісь. Не відкладати. Здоров’я потім ніхто не поверне тобі! А вона мені у відповідь:
“Ой, хрещена моя, ну лише не починайте ще ви, з роботи сьогодні не відпроситися, ну зовсім немає як. Галина Петрівна у відпустці, Ольга на лікарняному, я взагалі зараз одна. Хто мене відпустить у цей час? Навіть на пів години чи там пару годин, я думаю, навряд чи”.
А ввечері у Даринки ще підробіток там якийсь. Влаштувалася підлоги мити на нашому складі.
“Лише дуже не розповідайте про це, добре? Я не те, щоб соромлюся зовсім цієї роботи, але не хочу, щоб обговорювали наші жінки на роботі, які всі з себе”, – сказала якось мені племінниця і так щиро заглянула в очі, що мені не дуже добре було.
Я сказала, та кому я розповім все це, я ні з ким з вашої філії і не спілкуюся особливо. Не турбуйся про це. Слухай, але це ж важко. Там площа така величезна, і після робочого дня тобі йти мити підлогу. Як ти справляєшся?
“А що робити? Гроші потрібні зараз для нашої сім’ї, часи непрості. Двоє дітей, самі розумієте. Чоловік мій, як роботу втратив, так поки що нічого не знайшов, а жити якось треба!”, – виправдовується вона.
– Почекай. Це він з березня місяця так і сидить вдома без роботи?
– Навіть раніше, з листопада. Він не сидить, щось там шукає, пише, телефонує. Але толку поки немає в тому всьому. З роботою зараз непросто.
– Чудово влаштувався він і це правда, з березня просто сидить, пише, шукає. А чого б йому не сидіти. Дружина з останніх сил на двох роботах працює, а він просто собі сидить. Ну нехай. Він так і ще рік просидить. Звільняйся з усіх своїх робіт і підробітків. Ось завтра прийдеш, і директору заяву на стіл поклади. І можеш навіть два тижні не відпрацьовувати, я тобі довідку випишу, а ти на огляд прийдеш.
– А що ми їсти будемо всі? Куди звільнятися мені зараз?
– Ось просто звільняйся в нікуди, і все, і не думай більше ні про що! Якщо в будинку їсти нічого, а чоловік лежить на дивані – лягай поруч та й все!
– А діти?
– От сади діток поруч з батьком і нехай він думає про них, а не лише ти. Чоловік – глава сім’ї, він прийняв рішення сидіти голодному. Так, значить, йому і скажи, що усі будете робити так, як він. І лежи! Навіть пальцем ворухнути не думай – це моя найкраща порада тобі. День, два, три полежить, потім підніметься і побіжить на роботу як миленький, ось побачиш! А так, знаєш, поки будеш працювати на двох роботах, нічого не зміниться!
Дарина моя засмутилася, не очікувала такого почути, я бачу, що така розмова їй не сподобалася зовсім, вона вже й не телефонує мені, хоча раніше щодня дзвонила. Але мені шкода її, як рідну, не можу дивитися, як вона одна працює одна на всіх.
А що ще їй можна порадити? Ну хіба я не права? Хіба я помиляюся? Це нормально, що дружина з березня на 2 роботах працює, поки чоловік собі спокійно вдома лежить і робить вигляд, що роботу шукає? Зараз що, мало роботи хіба?
Фото ілюстративне.
