Вже майже 3 роки тому, як я на пенсію вийшла. А десь останніх років 15 бухгалтером на заводі працювала. До роботи я щоденної за всі ці роки звикла, мені добре поміж людьми, та й донька моя вже давно доросла та самостійна людина, заміж вийшла, тому часу у мене було вдосталь і на роботу, і на непоганий відпочинок.
Коли моя Іринка вийшла заміж та поїхала жити окремо до чоловіка свого, я ще й підробітки брала чималі, вдома вела звітність ФОП-ів, чим теж чимало заробляла.
Загалом, як то кажуть, роботи я особливо ніколи не боялася, та й отримувала добру зарплату, тому з донькою ми чимало років непогано жили. Багато відпочивали, їздили не раз за кордон.
Гроші я, звісно, відкладати не звикла, можливо, це й було моєю великою помилкою, адже коли вийшла на пенсію, то, на відміну від своїх заощадливих подруг, грошей за душею у мене не було.
Справа в тому, що я планувала ще працювати, адже вдома мене нічого не тримає, донька з зятем окремо живе, а я звикла бути поміж людей, тому вважала, що це лиш на краще буде. Та, на мій великий жаль, не сталося так, як мені хотілося того, звісно.
Все діло в тому, що здоров’я мене дуже підводило, доводилося часто брати лікарняний і я просто не встигала усю роботу виконувати, тому довелося з часом звільнитися.
Зараз я маю зовсім невеличкі підробітки, вдома документацію різну веду малим приватним підприємцям, але то вже гроші зовсім не ті, що колись я могла заробляти.
Та й пенсію у мене зараз зовсім мізерна, можна сказати, тому додатковий дохід для мене зараз просто за щастя, дякуючи цьому я ще досить таки непогано живу.
Але я ніколи не скаржуся, вважаю, що маю хороше життя, не гірше, ніж в решти.
А нещодавно у мене з’явилася маленька онучка, маленька радість та розрада моя. Ірина моя трохи в декреті посиділа, а потім вирішила на роботу вийти, адже посада у неї дуже хороша та й зарплата також, діти вирішили жити на сучасний лад – добре заробляти та няню мати для дитини.
А з цим, як виявилося, дуже складно вийшло. Хоча я часто приходжу до дітей, адже побути з онучкою для мене за щастя, мої діти няню молоду знайшли – вона і англійську мову дуже добре знає, і медицину сучасну чудово, якісь там різні рекомендації та багато всякого всього.
Ірина моя дуже раділа, що вони мають професійну няню, та затрималася вона у них недовго, зятю та доньці не подобалося її відношення до дітей.
Потім ще якась жінка у них була, вже наче уважна, і в літах вона, та Ірина моя стала часто скаржитися, що вона все забуває, повільна і неповоротка. І ту няню вони згодом звільнили таки.
Донька моя була сумною, що не складається щось у них, а роботу залишати не хоче, адже перспективна дуже вона та оплачують добре. Декрет, мовляв, рано чи пізно закінчиться, а хороша робота зараз на вагу золота, можна сказати.
А одного разу я вже сама до доньки з зятем в гості прийшла. Ірина спекла торт, зробила чай, ми посиділи, я погралася з онучкою, а потім стала додому збиратися. Аж тут зять мені каже:
“Мамо, я хочу, щоб ви з донькою нашою сиділи. Будете приходити зранку щодня в шість годин ранку, а йти від нас о восьмій вечора, ще й вечерю приготуєте нам. Я вам платитиму вам десь сім тисяч гривень. Сподіваюся, цього буде достатньо для вас і усім буде добре”.
Я була дуже здивована, все ж, не знала, що йому на те відповісти, лише промовила, що подумаю ще над його пропозицією.
Ось додому прийшла і не знаю, що робити тепер, адже купа думок в голові різних рояться.
В наші дні сім тисяч гривень – це багато чи мало? Я й так могла б з рідною онучкою сидіти, але зовсім не хочу бути служницею на постійній основі та дітям готувати щодня, думаю, це й моя донька може робити сама.
Але найбільше прикро за те, що мій зять подумав, перш за все, про гроші, він вважає, що це нормально рідній бабусі давати гроші за те, що з онучкою рідною сидить. Але хіба це нормально?
Та мені зараз дійсно непросто живеться, але я не знаю, чи правильно це, коли я буду брати гроші з своїх власних дітей? Невже бабусі в наш час так роблять?
Фото ілюстративне.
