Так вийшло, що моя найкраща подруга вже років 5, як працює за кордоном. Живемо ми з Оксаною в селі по сусідству, знаємо одна одну давно, спілкуємося добре і дружимо сім’ями.
Коли Оксана їздить в Італію, так виходить, що я часто сиджу з її дітьми. Інколи забираю їх до себе на вихідні, вони у мене цілий день, адже теж дві донечки маю, вони граються усі разом, для мене це не якась там проблема. Та й, до слова сказати, дітки у неї спокійні і гарно виховані дуже. А живемо ми з батьками чоловіка, свекри дуже нам допомагають, тому з дітками мені не важко зовсім.
Оксана добудовує величезну пристройку в хаті, поміняла старий паркан, збудувала новий хлівець та красиву і зручну комору, в якій обставила все так, наче в нас в хаті, а то й краще. Вона привозить гарні гроші з тієї Італії, а її чоловік наймає робітників та разом з ними все тут робить.
Мій чоловік теж дуже часто допомагає їм, коли просить сусід. То піднести щось важке потрібно, то позичити інструмент. Мій чоловік гарний господар у мене, у нього все є. Він ніколи за це ні копійки не взяв, ну хіба з сусідів можна брати плату, тим паче ми ж багато років вже хороші друзі.
А минулого літа Оксана з чоловіком машину хорошу придбали, недорогу, правда, але все ж. Мій Анатолій цілу осінь ходив до нашого сусіда, допомагав будувати великий гараж.
А нещодавно занедужала мама мого чоловіка, свекруха моя, ми тоді якраз витратили, на жаль, усі свої заощадження, бо купили пральну машинку.
І тоді я, вперше за багато років, звернулася до Оксани, вона була якраз в селі. Попросила позичити гроші, 7 тисяч гривень до чоловікової зарплати, чекати було недовго, кажу – скоро повернемо.
Та подруга сказала, що виручити мене не зможе, бо замовила нові меблі. І взагалі вона не розуміє, чому я так хвилююся за свою свекруху, це ж нерідна мама мені.
І це, щиро кажучи, мене засмутило найбільше, бо коли мати Анатолія готувала вечерю її дітям, сушила мокрі чобітки, коли мама за кордоном рідна гроші заробляла, то вона так не думала.
Я знаю, що в Оксани точно зараз чималі гроші є, вона має право мені відмовити, це її вибір, але лише тепер я зрозуміла, як вона ставиться до моєї родини. Прикро від того мені і все.
А нещодавно, коли були сильні дощі і гроза, у сусідів завалився дах на літній кухні, прибігав чоловік Оксани до мого Анатолія, просив допомогти.
Та чоловік мій на цей раз навіть з хати не вийшов, сказав, що йому ніколи на це все. Я лише зараз думаю, чому ми були такі нерозумні всі ці роки?
А наступного дня по селі вже ходили плітки, що ми сусідам своїм у біді відмовили.
Поясніть мені – от як після цього можна робити людям якесь добро? Чому коли ти багато років допомагаєш людині в усьому, то ти добра для них, а всього один раз відмовила – то ворогом запеклим стала назавжди?
Фото ілюстративне.
