В той день я йшла по вулиці і просто не знала, що мені робити. Моя похресниця мені зателефонувала і запросила на своє весілля.
Христинка заміж виходить, і я за неї дуже рада. Але от на весілля до неї я не готова йти, бо розумію, що тут не обійдеться тисячею гривень, годилося б щось солідніше подарувати, а у мене грошей ну зовсім немає, хоч плач.
Нещодавно не стало мого чоловіка, я важко пережила цю подію. Він останнім часом хворів, і на лікування ми витратили все, що мали.
Ми з чоловіком ніколи не жили багато, обоє працювали на заводі, звідки отримали однокімнатну квартиру, і так все життя в ній прожили.
Моя єдина донька вийшла заміж і поїхала з своїм чоловіком в іншу область, там у зятя є будинок. Я не мала нічого проти, адже свою доньку житлом я не могла забезпечити. Проте, після того, як не стало чоловіка, я залишилася зовсім одна.
Це запрошення на весілля застало мене зненацька і мені треба було вирішити, звідки взяти гроші похресниці на подарунок. У доньки я попросити таку суму не могла, бо їй і самій важко, вона з третьою дитиною в декреті зараз.
Тому я вирішила, що піду в банк і візьму позику. А потім, по легенько, буду з пенсії повертати.
Та по дорозі в банк трапилася подія, від якої я і досі не можу відійти. Що не кажіть, а дива таки трапляються.
Йду я засмучена, вся в своїх думках, і тут чую, хтось мене окликнув. Це моя давня знайома, Ірина, з якою ми не бачилися років 30.
Вона теж дуже зраділа нашій зустрічі, і запропонувала піти на кілька хвилин в найближчу кав’ярню. Ірина сказала, що вона якраз через спільних знайомих мене шукала, бо має до мене одну справу.
– Анно, моя донька давно в Америці живе. А тепер вона приїхала, і попросила мене передати тобі дещо.
Ірина заметушилася, і витягла з своєї сумочки конверт.
– Ось, на, це тобі. Але зараз не відкривай, подивишся вдома, – каже.
Моєму здивуванню не було меж, хоч я навіть не підозрювала що там в конверті. Я запитала, чому її донька раптом про мене згадала, а вона посміхнулася, і нагадала мені одну нашу давню історію.
Ми тоді разом на заводі працювали. Ірина якось прийшла дуже засмучена. Сказала, що її донька заміж виходить, але сім’я майбутнього зятя дуже заможна, а вони бідні. Он, свати їх в гості кличуть, а вони не мають з чим до них піти.
Тоді був страшний дефіцит на все, навіть в магазинах нічого не було. А в мене були родичі в Америці, які час від часу висилали мені посилки з одягом і продуктами. Тож я мала коробку дуже дорогих цукерок, яку тримала для особливого випадку, і я вирішила, що цей особливий випадок настав, і віддала Ірині ті цукерки, щоб вона не з пустими руками в гості йшла.
А ще, я знайшла кілька гарних речей і передала їх доньці Ірини, щоб вона впевненіше себе почувала. Вони мені тоді за це були дуже вдячні.
Все вийшло добре, донька Ірини вийшла вдало заміж, і виїхала згодом з своїм чоловіком за кордон. Потім завод закрився, і відтоді я про них нічого не чула. І аж тепер доля нас знову звела.
Я спробувала відмовитися від подарунку, але Ірина наполягла, щоб я його прийняла, бо вона заради цього мене і намагалася знайти, її донька досі пам’ятала те маленьке добро, яке я для них зробила, і дуже хотіла мені віддячити.
Коли я вдома відкрила цей конверт, то була ошелешена – там було 500 доларів, і записка: “Дуже дякую. Добро не забувається”.
Я була збентежена, але тепер я мала з чим піти на весілля до похресниці.
Ось така дивна історія. А що це – збіг обставин, чи кругообіг доброти – то вже самі вирішуйте.
А ви вірите в те, що добро, зроблене вами, завжди повертається?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
