Якось негарно це виходить, Віро. Сама подумай, мама приїжджає на кілька днів у відпустку, а ти збираєшся до своїх батьків, – каже Павло своїй дружині, яка ще на початку грудня його попередила, що на Різдво їде додому. Розгублений Павло крутив у руках телефон, і просто не знав, як сказати мамі, що Віра знову їде до своїх батьків. В минулому році ситуація була аналогічна. Мама приїхала і сама просиділа всі свята в хаті, бо невістка з дитиною до себе додому поїхала. А сам Павло з ними на Святвечір був, а на Різдво повернувся, щоб мама не сумувала
– Якось негарно це виходить, Віро. Сама подумай, мама приїжджає на кілька днів у відпустку, а ти збираєшся до своїх батьків, – каже Павло своїй дружині, яка ще
Христино, ти не проти, якщо ми в цьому році не поїдемо відпочивати, а зустрінемо Новий рік у мами? – питає обережно так мене мій чоловік. – Проти, звичайно. Ми ж уже готель забронювали, – нагадала я. – На жаль, доведеться відмовитися, мамі гроші потрібні, мінімум 100 тисяч гривень, – спокійно каже чоловік. От на яку реакцію він чекав? Що я погоджуся відразу, наче мова йде про тисячу гривень? Я набрала повітря, присіла, і стала розпитувати – що за негайна справа
– Христино, ти не проти, якщо ми в цьому році не поїдемо відпочивати, а зустрінемо Новий рік у мами? – питає обережно так мене мій чоловік. – Проти,
У тебе, Софіє, напевно, гордості нема, – фиркнула тоді моя мама. Вона була найбільше проти того, щоб я ще раз сходилася з своїм чоловіком, особливо після того, як ми з ним розлучалися. Тато мовчав, але було видно, що він не підтримує моє рішення. А моя молодша сестра казала, що вона думала, що я мудріша. Та я всупереч усім обставинам і всупереч думки своїх родичів, таки ризикнула – ми з Андрієм знову зійшлися і я зовсім про це не шкодую
Двічі в одну річку не ввійдеш, – цю фразу я чула не раз, а особливо часто мені її повторювали всі родичі і знайомі тоді, коли я вирішила виходити
Як добре, мамо, що ти приїжджаєш у грудні, я думаю, що до Нового року ми з Остапом і переїдемо, – радісно повідомила мені донька по телефону, коли я їй сказала, що збираюся у відпустку до Різдва приїхати. – Мамо, ми без тебе переїзд не влаштовували, хотіли отримати твій офіційний дозвіл, – каже мені донька. – Ольго, змушена тебе засмутити – дозволу не буде, – кажу. – Ти ж знаєш, що я цю квартиру для себе купила. – Навіщо тобі нова квартира? У тебе є стара, тобі більше пасує в ній залишитися, а ми з чоловіком переїхали б у новобудову
– Як добре, мамо, що ти приїжджаєш у грудні, я думаю, що до Нового року ми з Остапом і переїдемо, – радісно повідомила мені донька по телефону, коли
Наталю, мама з любов’ю цей посуд тобі подарувала, тому прошу тебе, в знак поваги до неї, засервіруй святковий стіл тими тарілками, що передала мама, – лагідно попросив Андрій, звертаючись до своєї дружини. – Андрію, що ти таке кажеш? Ти бачив ці черепки? повний несмак! Вибач, але мені буде соромно перед іншими гостями. Наталка готувалася до свого 30-річчя, вона і свекруху в гості не хотіла запрошувати, не те, щоб сервірувати стіл її старим посудом
– Наталю, мама з любов’ю цей посуд тобі подарувала, тому прошу тебе, в знак поваги до неї, засервіруй святковий стіл тими тарілками, що передала мама, – лагідно попросив
Ніночко, а у мене є для тебе сюрприз, – каже загадково мені мій чоловік. – Який? – радісно питаю, бо знаю, що Ігор завжди щось цікаве придумує, особливо на свята. – Ялинка у нас таки буде. Все, як ти хотіла. Мама сьогодні привезе, – каже і якось дивно ховає очі. – Мама? Чия мама? – здивовано перепитала я. – Моя мама. Приїде до нас і ялинку привезе. До речі, ти не проти, якщо мама певний час поживе у нас? – питає мене так, наче між іншим. – Проти, звичайно, – миттєво зреагувала я
– Ніночко, а у мене є для тебе сюрприз, – каже загадково мені мій чоловік. – Який? – радісно питаю, бо знаю, що Ігор завжди щось цікаве придумує,
Світлано, готуйся, в цьому році ми усі дружною компанією до тебе приїдемо, – радісним голосом повідомляє мені сестра мого чоловіка. Я від несподіванки навіть не знала, що й сказати, бо ще в минулому році я собі дала обіцянку, що більше ніяких зборищ у своєму домі я робити не буду. Справа в тому, що відколи ми з чоловіком переїхали у свій заміський будинок, відтоді у нас немає спокою. Усі родичі, і з моєї сторони, і із сторони чоловіка також, чомусь вирішили, що у нас вдома – найкраще місце для проведення новорічно-різдвяного періоду
– Світлано, готуйся, в цьому році ми усі дружною компанією до тебе приїдемо, – радісним голосом повідомляє мені сестра мого чоловіка. Я від несподіванки навіть не знала, що
Сашо, ще огорожу треба доробити, і тоді я вже точно додому, – пообіцяла я своєму чоловікові, але він сприйняв це без особливого ентузіазму, що мене трохи насторожило, але я і подумати не могла, що мене вдома чекає. Я думала, що коли повернуся, усе зміниться: він скаже, що любить, що чекав мене. Але замість цього – чоловік поставив мене перед фактом, що доробить вдома все, як я хотіла, а потім піде від мене. Що робити – я просто не уявляла. Будинок є, все в будинку є, я з грошима додому приїхала – але все це раптом стало не важливим і не значущим. Чоловік вирішив йти від мене, бо за той час, поки мене не було, у нього з’явилася інша жінка
– Сашо, ще огорожу треба доробити, і тоді я вже точно додому, – пообіцяла я своєму чоловікові, але він сприйняв це без особливого ентузіазму, що мене трохи насторожило,
Я стояла на порозі будинку, тримаючи в руках валізи, і не могла повірити, що все це відбувається зі мною. Я дивилася на жінку, яка похапцем збирається з моєї хати, на чоловіка, який не переставав повторювати, що я все неправильно зрозуміла, а в голові гули слова моєї італійської подруги: “Жанно, додому без попередження ніхто не їде.” Але я поїхала, хотіла сюрприз зробити, а в підсумку сюрприз зробили мені
Я стояла на порозі будинку, тримаючи в руках валізи, і не могла повірити, що все це відбувається зі мною. Я дивилася на жінку, яка похапцем збирається з моєї
Сестричко, оце ти молодець! Зацінив, круто, – каже в захопленні мені мій брат, коли я покликала його на новосілля. Ми з чоловіком, нарешті, переїхали у свій заміський будинок, який будували кілька років. Мені 40 років, з них з чоловіком я вже 15 років разом, і майже весь цей час ми відкладали на будинок нашої мрії. І хоч пішло багато часу і грошей, та результатом ми задоволені. Вирішили робити входини, невеликі такі, лише для найближчих людей. Валерія я не дуже хотіла кликати, бо останнім часом в мене з ним не дуже гарні стосунки, але мама мене попросила, але я вже й не рада, що я це зробила
– Сестричко, оце ти молодець! Зацінив, круто, – каже в захопленні мені мій брат, коли я покликала його на новосілля. Ми з чоловіком, нарешті, переїхали у свій заміський

You cannot copy content of this page