op

– Я дітям квартиру придбала, – сваха за столом знову почала незручну для всіх розмову. – Тому, з вас – машина, – каже. Ми з чоловіком лише переглянулися,

Будинок Стефанії стояв на краю села, і давно вже перестав бути тим домом, де чути сміх і радість. Він став порожнім і самотнім, мовчазним свідком часу, що минув.

– Галино, ти? Не впізнала! Як ти? Коли приїхала? На довго? – питає мене моя сусідка, з якою ми давно не бачилися. – Ще не знаю, – розвожу

Людмила завжди любила спостерігати за тим, як за вікном пролітають сніжинки. Вона сиділа на кухні, дивилася, як ці маленькі пухнасті красуні граційно спускаються з небес на землю, і

– Знову 100 євро? А цього разу на що? – питаю я свою доньку, яка всього лише тиждень тому брала у мене гроші. – Ой, мамо, знову ти

– І чому б тобі, мамо, в Італію до тітки не поїхати? – ще з весни стала готувати мене моя донька до того, що вона хоче відправити мене

– І чого я тільки сюди приїхала? Краще б вдома, як завжди, сиділа. А то і так ніякого новорічного настрою, – Світлана брела засніженими вулицями невеликого курортного карпатського

– Що ж ти, Марійко, так погано у себе сваху прийняла? – питає мене моя сусідка, з якою я випадково зустрілася біля магазину. А я стою, дивлюся на

– Ось тут диванчик на кухні зручний є, я думаю, що кілька днів ти зможеш тут заночувати, – спокійно мені каже син. Я промовчала, бо була дуже втомлена

– Вітаю тебе, Марійко, – каже мені Микола і посміхається, а я стою в дверях і не знаю – впустити нежданного гостя чи зачинити перед ним свої двері.