op

— Каву ще маєш, мамо? Оля каже, що у нас уже вся італійська закінчилася. Заїду після роботи, приготуй щось смачненьке! — голос сина в слухавці був звичним, швидким,

— Славо, навіщо ти так, адже зараз не найкращий момент оголосити про своє «нове щастя», коли ми зібрали всіх родичів на мій день народження? — Мар’яна повільно опустила

— Ой, Софійко, ти тільки поглянь, яку ковбаску я вам принесла! Свіженька, акційна, якраз до вашого порожнього холодильника, — промовила пані Ганна, навіть не знімаючи взуття в передпокої.

— Дитинко, ти ж знаєш, що я ніколи не лізу у ваші справи, але хіба любляча дружина купує чоловікові такий галстук? — Софія Марківна зітхнула так тяжко, ніби

— Ти серйозно вважаєш, що твоє «мушу» важливіше за наше «разом»? — Мар’яна повільно опустила чашку на стіл, навіть не помітивши, як кава хлюпнула на скатертину. Темна пляма

— Послухай, Софіє, я ж не прошу в тебе чогось надзвичайного, я прошу лише трохи справедливості, якої в тебе, схоже, ніколи не було щодо власної сестри! — голос

— «Мамо, ти ж розумієш, що ми не можемо ділити одну кухню, у кожного має бути свій простір і свої продукти», — голос доньки звучав сухо, наче вона

— Кажуть, що дитина приносить у дім щастя, але ніхто не попереджав, що разом із нею у двері може постукати справжній іспит на витривалість, — зітхнула Мар’яна, поглядаючи

— Ти справді думаєш, що я маю просто посміхнутись і запитати, чи підійшов твоїй сестрі мій розмір? — голос Олени тремтів, хоча вона щосили намагалася тримати себе в

— Значить, рідна мати для вас тепер чужа людина, бо ключі від порожньої хати шкода віддати? Ці слова Вікторія кинула в обличчя свекрусі так різко, що в під’їзді