op

— Син від мене слухавку не бере вже кілька днів. Хвилююся я, Тамаро, як би чого не сталося, — я нервово перебираю пальцями край фартуха, дивлячись на мерехтливий

— Тобі справді здається, що я тут просто меблі переставляю, поки ти рятуєш світ? — це запитання прозвучало так буденно, що я не відразу вловила в ньому загрозу.

— Значить, ти вважаєш, що чужа дитина ніколи не стане рідною, навіть якщо вона називає тебе татом? — це запитання Соломії змусило Максима відірватися від телефону й нарешті

— Тобі, Маринко, краще на кухні перекусити, бо за столом сьогодні місця лише для своїх, — спокійно, наче даючи корисну пораду, промовила Надія Петрівна, розставляючи прибори. Я на

— Ти хочеш сказати, що твоя колишня дружина з двома дітьми буде жити в моїй квартирі, і ти навіть не запитав моєї думки? — голос Марини дзвенів від

– Можеш уже починати пакувати свої манатки, бо за місяць ти тут будеш ніхто, – Віталій кинув на кухонний стіл теку з документами і криво усміхнувся. Я стояла

— Ви тільки подивіться на цього благодійника: самі на оренду ніяк не стягнуть, а мамі в село кожну копійку передає! — Ганна Василівна обурено відсунула від себе чашку

— Дарино, якщо ти не з’явишся на цю недільну вечерю, батько викреслить тебе із заповіту, а я просто перестану з тобою розмовляти! — голос мами у слухавці звучав

— А де це твій Микола вештається, Олено? — гучно запитала Марія Петрівна, демонстративно поглядаючи на годинник, що висів над диваном. — Гості вже давно за столом, а

— Нарешті, мамо, ти слухавку взяла! — замість привітання врізався в тишу голос моєї доньки Марини. — Ти що, забула гроші відправити, чи водіїв не було? Я на