– Ось тут диванчик на кухні зручний є, я думаю, що кілька днів ти зможеш тут заночувати, – спокійно мені каже син.
Я промовчала, бо була дуже втомлена з дороги, адже приїхала додому у відпустку під самий Новий рік, довго стояли на кордоні, я замерзла, хотіла прийняти душ, та й їсти хотіла, тому не стала нічого говорити, хоча на душі у мене вирувала справжня буря.
Сподівалася я на інший прийом, звичайно. Вдома мене не було три роки. Я працювала в Чехії, поїхала на заробітки як тільки син одружився.
У нас був будинок, але без ремонту, тому що на ремонт ми не мали грошей. Ми самі ледве виживали. Я сина одна ростила, зарплата у мене мінімальна, а колишній чоловік мені зовсім фінансово не допомагав, навіть аліменти не завжди платив. От і довелося мені все самій тягнути.
А коли Віталій виріс і надумав одружуватися, я зрозуміла, що мені нема чого вдома сидіти – треба їхати за кордон, як інші жінки це роблять, і собі старість забезпечу, і дитині своїй допоможу.
Поїхала я в Чехію, там вже кілька років працювала моя кума, і вона мені допомогла облаштуватися на новому місці.
Спочатку було важко – все нове, чужа мова, не дуже добрі умови, ми знімали квартиру, 6 жінок тіснилися в двокімнатній квартирі. Можна було, звичайно, і щось краще підшукати, але це коштувало б дорожче, а кожна з нас приїхала сюди, щоб щось заробити і відкласти, а не розкошувати.
Але з кожним місяцем я звикала. В мене були плани – привезти додому гроші, щоб зробити гарний ремонт в будинку. Багато працювала, час для відпочинку майже не було. Я все думала, що ось-ось усе це закінчиться, і я повернуся додому, де мене чекає моя сім’я.
– Мамо, а ти для чого гроші складаєш? – якось син зателефонував мені в Чехію з дивним питанням.
– Ну як для чого? Будемо наш дім ремонтувати, – здивувалася я.
– Пропоную не чекати, а вже починати. У тебе ж уже є якісь відкладені гроші? – каже син.
На той час я мала всього 5 тисяч євро, але цих грошей уже вистачило, щоб почати ремонт. Син взявся до цієї справи дуже грунтовно, він мені описав план дій, і мені все дуже сподобалося.
Я навіть додому не приїжджала, бо мені хотілося більше заробити. А всі зароблені гроші я відразу сину додому і відправляла, бо хотілося швидше побачити результат.
Повернувшись додому, я була вражена – наш будинок просто не впізнати, зараз він виглядає зовсім інакше, ніж тоді, коли я їхала.
Велика вітальня з вікнами до підлоги, дорогі вишукані меблі, а на стіні красувався величезний плазмовий телевізор.
Віталій був задоволений собою, радісно звітував мені про пророблену роботу, показуючи одну кімнату за іншою.
Я була в захопленні, бо все і справді виглядало аж надто гарно і дорого, я навіть не сподівалася на такий результат, та мій син виявився добрим господарем, він вміло розпорядився грошима.
– Все дуже гарно, синку, молодець. А де ж моя кімната? – запитала я.
І тут виникла незручна пауза, після якої син запропонував мені спати на диванчику на кухні, назвавши його дуже зручним.
– Мамо, це ж лише на час відпустки. Ми вирішили, що тобі краще буде на кухні, тут тепліше, та й не будеш заважати. У нас зараз багато справ, багато гостей.
Ці слова проникли глибоко в душу, як холодний душ. Я, звісно, розуміла, що він став дорослим і тепер у нього свої справи, але відчуття, що я – зайва, що я віддала всі свої сили, все своє життя заради нього, а тепер залишилася ні з чим, було болісним.
Я ночувала на кухні, слухаючи, як син сміється з друзями, що прийшли до нього. Я згадувала, як усе це починалося: як я, втрачаючи сили, намагалася дати йому найкраще, а тепер відчувала себе, як чужа людина у власному домі.
“Гарно тут у тебе. А дім уже на тебе переписаний?” – почула я зі своєї кімнати розмову сина з його другом.
“Ще ні, але я днями планую з мамою про це поговорити – нехай переписує будинок на мене, а то я стараюся, а воно ще поки-що не моє. А якщо мама надумає заміж виходити” – відповів син і вони усі дружно розреготалися.
Мені так неприємно стало, що не описати ніякими словами. Будинок зараз на мені, і я не збиралася його ні на кого переписувати, бо вже бачу, що в мене становище дуже хитке. Якщо вони мене зараз на кухню поселили, то де я житиму, якщо я будинок на сина повністю оформлю?
Чекати розмови з сином я не стала, а зібралася і повернулася в Чехію, а дітям сказала, що мене терміново викликали на роботу.
Після усього, що сталося, я розумію, що мені є над чим задуматися. Можливо навіть варто припинити фінансування сина, а складати гроші собі на однокімнатну квартиру. Як гадаєте?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
