– І чому б тобі, мамо, в Італію до тітки не поїхати? – ще з весни стала готувати мене моя донька до того, що вона хоче відправити мене в Італію.
Там вже багато років працює моя сестра, дуже своїм дітям допомагає, і так виглядало, що моя донька хоче щоб я за прикладом своєї сестри поїхала і стала їм допомагати.
Дітей у мене двоє: син і донька, але живу я сама в своєму будинку в селі. Відколи не стало мого чоловіка, все моє життя – це мій будинок та город.
Юля, яка вже давно з чоловіком в місті, і син Олексій, який теж одружився і став жити своїми проблемами, і приїжджав до мене в село лише по святах.
І хоч мені було сумно одній, я не наполягала на їх частих візитах, адже розуміла, що у них своє життя.
І тут дочка стала наполягати, щоб я їхала в Італію.
– Італія? А що я там буду робити? Це ж так далеко, навіть не знаю…
Та Юля не зважаючи на мої сумніви, продовжила:
– Ти поїдеш до тітки, до своєї сестри. Вона вже багато років працює в Італії, ось тобі й можливість побачити її. Я все вже домовилася.
Я не могла повірити, що донька вирішила все за мене. Італія! Я ніколи не була за кордоном, і вже й не думала, що поїду так далеко. Але Юля наполягала, і моя сестра наче змовилася з нею, телефонувала мені щодня і питала, коли я приїду.
На початку червня я приїхала в Рим. Сестра, як і обіцяла, мене там зустріла. Грошей у мене було небагато, і я до кінця не розуміла як все має скластися.
– Ти коли мені роботу знайдеш? – запитала я відразу по приїзду сестру.
– Зачекай з роботою, ще встигнеш, спочатку я тобі Італію покажу, – відповіла сестра.
Олена, котра вже понад 18 років живе там, організувала для мене екскурсію по визначних місцях Італії, спеціально для цього взяла відпустку і все оплатила.
Рим зустрів мене незвичайною атмосферою: старовинні вулиці, величезні історичні пам’ятки, та й саме місто було живим і шумним.
Олена возила мене по різних місцях – я була у Ватикані, гуляла по Площі Навони, побачила Колізей. І все це здавалося таким магічним і красивим, я ніколи в житті такого не бачила.
– Дякую тобі, сестричко, – кажу, – за те, що показала мені Італію.
А вона сміється і каже:
– Це я тобі дякую, бо якби не ти, то я б і сама цього не бачила. Ми тут крім роботи нічого не бачимо. Не повіриш, але багато наших заробітчанок працюють роками в Римі, а в Ватикані жодного разу не були, хоча це кілька хвилин на метро.
Мені було трохи дивно це чути, але я раділа і за себе, і за сестру, що ми хоч на старості років змогли побачити цю красу.
Але це ще було не все. Далі сестра закомандувала, що ми їдемо на море. Їй треба було повертатися на роботу, але синьйор, якого вона доглядала, на липень-серпень завжди відправлявся у свій будиночок до моря, і Олена їхала з ним, а заодно попросила, щоб і мене взяти.
Так що два місяці я провела на морі. Ще й грошей трохи заробила, бо там влаштувалася по вечорах прибирати місцеві кафешки.
Мені це було не важко, головне було те, що я нарешті змогла «відключитись» від повсякденних турбот. Море, яке я вперше побачила, стало для мене неабияким подарунком. Так гарно я ще ніколи не відпочивала.
У вересні я захотіла повертатися додому, але моя донька наказовим тоном радила мені ще побути в Італії, і я була змушена ще залишитися. Жила я у сестри, ходила на роботу на прибирання.
Я не розуміла, що відбувається, чому донька не хоче, щоб я додому їхала. Та в кінці грудня я не витримала і зробила всім сюрприз – приїхала додому без попередження. І тут сюрприз чекав на мене – за цей час поки мене не було, мій будинок змінився до невпізнання.
Юля з чоловіком вирішили зробити мені справжній сюрприз, відбудували мій дім, і саме заради цього вони і відправили мене в Італію. А сестра моя знала про все і їй підігравала.
– Мамо, подивися, – сказала Юля, зустрічаючи мене. – Це все для тебе! Подобається?
А я від побаченого і слова не могла сказати, бо аж ніяк не сподівалася на таке.
Ванна кімната! Вода в будинку! І гарний ремонт! Я не могла повірити своїм очам. Вони зробили ванну, провели воду, і, що найголовніше, всюди стало так чисто і красиво. Справжній подарунок, який я навіть уявити не могла.
– Юля, це ж неможливо! Як ви це все зробили? – я ледве стримувала сльози. – Це все для мене?
– Так, мамо, – відповіла вона. – Ми це все для тебе, щоб ти почувалася комфортніше.
Тієї миті я відчула неймовірну гордість за свою доньку. Вона не просто подбала про мене, а й зробила те, про що я навіть не сміла мріяти. Тепер у мене є все, що потрібно для щастя. Моє серце переповнювало тепло.
– Я все знала! – сміялася сестра Олена, коли я їй зателефонувала, щоб розповісти про свої враження. – Я ж тобі казала, твоя Юля – справжня молодець.
Я не знала, як віддячити дітям за те, що вони для мене зробили. Я привезла з собою кілька тисяч євро, які заробила в Італії, але діти не захотіли від мене брати ці гроші, сказали, нехай поки лежать у мене.
Моя сестра дуже зворушена, адже вона роками працює в Італії, все віддає своїй доньці, а їй постійно мало. За великим рахунком Олена ще не має куди повертатися, каже, що тепер не віддаватиме гроші доньці, і складатиме собі на квартиру.
А моя донька молодець, так мене потішила, що не передати словами. Що не кажіть, але мати добрих дітей – то краще, ніж мати багато грошей.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
