Пані Лідо, а що, у вас дітей немає? – запитала мене моя лікарка, коли побачила, що за два тижні в лікарні до мене ніхто не прийшов. – Немає, – збрехала я, бо мені було соромно зізнатися, що жоден з моїх двох синів не знайшов часу, щоб провідати мене. – Мамо, у вас же є гроші, от і купите собі все, що треба, – заявила мені старша невістка. – А у нас нема часу
– Пані Лідо, а що, у вас дітей немає? – запитала мене моя лікарка, коли побачила, що за два тижні в лікарні до мене ніхто не прийшов. –
Тобі 60 років, мамо. Як це ти розлучатися зібралася? А про батька ти подумала? – моя донька важко підбирала слова, щоб описати всю бурю емоцій, яку вона відчувала. – Я все життя тільки те й робила, що думала про чоловіка, а зараз я хочу пожити для себе, – пояснила я дочці. Ніхто не сприйняв серйозно мої слова, коли я сказала, що з мене досить, і я розлучаюся з чоловіком, але всі заметушилися, коли наважилася це зробити, і переїхала з дому
– Тобі 60 років, мамо. Як це ти розлучатися зібралася? А про батька ти подумала? – моя донька важко підбирала слова, щоб описати всю бурю емоцій, яку вона
Як ти могла заміж вийти? Не зрозумів, – колишній чоловік був явно здивований такими неочікуваними для нього змінами у моєму житті. Він стояв у моїх дверях з букетом квітів, сподівався, що я зараз на радощах кинуся до нього, а я сказала, що у мене немає часу, бо готую вечерю для чоловіка, який от-от має повернутися з роботи. Такого повороту колишній не очікував
– Як ти могла заміж вийти? Не зрозумів, – колишній чоловік був явно здивований такими неочікуваними для нього змінами у моєму житті. Він стояв у моїх дверях з
В неділю зранку Микола йшов з церкви у важких роздумах, додому зовсім йти не хотілося, тому коли кум запросив його до себе на вареники, він з радістю погодився. В хаті у кума Василя смачно пахло підсмаженою цибулькою, а кума Галина вже чекала гостей за накритим столом. Все було по-недільному святково: спочатку господиня подала борщ, потім вареники з сметанкою і підсмаженою цибулькою. Квашені огірочки і шматочки сальця теж були присутні, як необхідний атрибут святкового столу
В неділю зранку Микола йшов з церкви у важких роздумах, додому зовсім йти не хотілося, тому коли кум запросив його до себе на вареники, він з радістю погодився.
Як так – у тебе гроші просто так в шухляді лежать, а твоя донька без житла, – картає мене Тетяна, дочка моя. – Це не гроші, які лежать просто так у шухляді, це мій запас на майбутнє, я до молодості не йду, і розумію, що в Італію я теж більше не поїду, а залишитися ні з чим теж не можу, – пояснюю я доньці. Але для неї це не аргумент, їй квартира потрібна, і вона не розуміє, чому я, мама, не хочу їй допомогти, якщо маю таку можливість
– Як так – у тебе гроші просто так в шухляді лежать, а твоя донька без житла, – картає мене Тетяна, дочка моя. – Це не гроші, які
Я не хочу, щоб ти їхала в Італію, мамо. Ми з чоловіком самі на все заробимо, – дочка не хотіла, щоб мама заради неї псувала свої стосунки з батьком. А Вірі було соромно перед багатими сватами, що вони з чоловіком не можуть нічого дати своїй дитині. Минув час, і життя показало, що насправді краще
Ще ніколи в житті Віра так не хвилювалася. У суботу вона з чоловіком йшла в гості до майбутніх сватів, і хоч донька трохи розповідала про них, жінка не
Ви не вмієте цінувати гроші, – сказав мені італієць, з яким я приїхала на свята додому. – Оці столи, дорогі телефони, нова машина у твого зятя. Я ж розумію, що вони самі на це не заробили. Це все твої гроші. Я зніяковіла. – Але вони ж мої діти, Марко. Я хочу, щоб у них було гарне життя. – А про свою старість ти подумала? І це питання справді змусило мене задуматися над своїм майбутнім – тепер я не знаю, на кого мені ставити ставки – на дітей чи на італійця
Я ніколи не планувала залишатися в Італії назавжди. Думала, що попрацюю кілька років, допоможу дітям, а потім повернуся в Україну. Але життя розпорядилося інакше. Мені 55 років, і
А може таки варто пробачити і повернутися? – радить мені моя мама по телефону. – Донечко, але ж у житті по-всякому буває. Ви з Артемом не один рік разом прожили, багато спільного маєте. – Але ж у нього є дитина. Мамо, це так важко, – кажу. – Я знаю, доню, але якщо хочеш моєї поради – повертайся. Ти вже рік за кордоном, але Артем до неї не пішов, живе сам, хоча до дитини приходить. Це ж очевидно, він зрозумів, що зробив помилку, і тепер чекає, що ти його пробачиш
– А може таки варто пробачити і повернутися? – радить мені моя мама по телефону. – Донечко, але ж у житті по-всякому буває. Ви з Артемом не один
Маю до тебе прохання, подруго. Позич, будь ласка, мені гроші, – Лариса так несподівано про це попросила, що я не знала, що їй на це відповісти. – Про яку суму йдеться? – питаю. – Ой, та зовсім небагато, – махнула рукою Лариса. – Всього 10 тисяч. Позич, прошу, дуже треба, а крім тебе у мене немає до кого звернутися. Я стояла перед вибором – дотримуватися своїх правил і нікому не зичити гроші, або ж спробувати допомогти подрузі у складній ситуації
– Маю до тебе прохання, подруго. Позич, будь ласка, мені гроші, – Лариса так несподівано про це попросила, що я не знала, що їй на це відповісти. –
Коли син сказав, що ми запрошені на день народження його тещі, я навіть зраділа, бо хотіла поближче познайомитися з сватами. В кінці місяця грошей у нас було небагато, тому я поклала в конверт 500 гривень, купила коробку дорогих цукерок і з цією нехитрою задумкою ми поїхали. Як тільки ми заїхали на подвір’я їхнього маєтку, я зрозуміла, що без пригод не обійдеться
Коли син сказав, що ми запрошені на день народження його тещі, я навіть зраділа. Нарешті познайомлюся ближче зі сватами! Але якби я тільки знала, що це буде найганебніший

You cannot copy content of this page