Коли син сказав, що ми запрошені на день народження його тещі, я навіть зраділа. Нарешті познайомлюся ближче зі сватами! Але якби я тільки знала, що це буде найганебніший день у моєму житті…
Я ніколи не заздрила чужим статкам. Ми з чоловіком жили скромно, але чесно. Двокімнатна квартира, звичайні зарплати, без великих накопичень, зате без боргів. Після скорочення я вже й не шукала нову роботу, готувалася до пенсії. Зарплати чоловіка нам вистачало на життя, але не більше.
А тут така нагода – піти в гості до людей, які мають буквально все. Сват з свахою володіють бізнесом, живуть у шикарному маєтку за містом, мають купу знайомств і впливових друзів. Їхня єдина донька, наша невістка, теж не знала потреби ні в чому. Весілля грали в розкішному ресторані, а жити молодята відразу переїхали в квартиру, яку їм купили батьки нареченої.
Здавалося б, ми теж повинні радіти – син влаштований, має перспективи, сват навіть допоміг йому з роботою. Але мені завжди було не по собі поруч із цими людьми. Я не знала, як поводитися, що говорити, про що можна, а про що не варто.
Коли настав день святкування, ми з чоловіком готувалися як могли. В кінці місяця грошей у нас було небагато, тому я поклала в конверт 500 гривень, купила коробку дорогих цукерок і з цією нехитрою задумкою ми поїхали.
Як тільки ми заїхали на подвір’я їхнього маєтку, я зрозуміла, що це буде помилка. Величезний будинок, двір, схожий на територію дорогого готелю, дорогі машини біля воріт. У мене серце стиснулося.
Але найгірше чекало всередині. Виявилося, що це не просто день народження, а ювілей свахи! І не скромний сімейний вечір, як я собі уявляла, а пишне святкування, на якому були присутні всі найближчі родичі й друзі.
На столах – розкішні страви, на гостях – брендовий одяг, у якості подарунків – великі суми грошей та дорогі ювелірні вироби. Люди підходили до свахи, вручали їй конверти з грошима, і я чітко бачила, що там були купюри в євро чи доларах.
Я відчула, як мої щоки почервоніли. Чоловік мовчав, лише стискав мою руку. Коли підійшла наша черга вітати, я з усмішкою простягнула конверт і коробку цукерок, відчуваючи, як все всередині мене стискається від сорому.
Сваха люб’язно прийняла подарунок, але я бачила, як вона швидко сховала конверт, навіть не відкриваючи.
Після цього вечора мені було так погано, що я ледь не розплакалася в машині. Але ще більший сором я пережила на наступний день.
Подзвонив син, він був не в настрої і став мене вичитувати.
– Мамо, ну що це було? – його голос був сердитий. – Чому ви не сказали, що у вас немає грошей?
– Сину, а що не так? Ми зробили, що могли…
– Зробили, що могли? 500 гривень?! Мамо, мені тепер соромно перед тещею! Я ж міг дати вам нормальну суму, щоб не осоромитися.
Мені стало дуже неприємно. Значить, хтось у сімейному колі відкрив той конверт і побачив нашу скромний подарунок. Значить, нас обговорювали.
– Ми живемо так, як можемо, сину, і дали, скільки могли.
– Але ж ви знали, куди йдете! Могли в мене попросити.
Я слухала і не вірила своїм вухам. Мій син, якого я ростила, вкладала в нього всю душу, зараз сварить мене через гроші.
– Тобі соромно за нас? – тихо запитала я.
– Просто не треба було так… Так незручно вийшло…
Я поклала слухавку. З одного боку, це моя родина, мій син. А з іншого – хіба він мав право так зі мною говорити?
З того дня я так і не зателефонувала ні синові, ні невістці. І вони мені теж.
Можливо, я справді не вписуюся в це коло людей. Можливо, нам просто краще тримати дистанцію.
А яка ваша думка? Як спілкуватися з родичами, яким ти фінансово не рівня?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
