То що, мамо, Ви вирішили? В ресторані будемо святкувати чи таки вдома надумали? – питає мене син. – Вдома, синку. Ресторан я відмінила, занадто дорого це виходить. А вдома я не гірше все приготую. Так що, приїжджайте в неділю, буду рада вас бачити, – кажу. Віктор довго не знав, як сказати дружині, що мама ресторан відмінила, і планує вдома стіл накрити. Він знав, яке ставлення у дружини до села, тому розумів, що вона знову не захоче їхати, і усвідомлював, що якщо вона не приїде, то мама неабияк засмутиться
Віктор довго не знав, як сказати дружині, що мама ресторан відмінила, і планує вдома стіл накрити. Він знав, яке ставлення у дружини до села, тому розумів, що вона
Софіє, а ти скільки ще збираєшся бути за кордоном? – якось несміливо запитала мене моя мама. – Не знаю. Квартира ще не виплачена, тому поки буду тут, – кажу і не розумію, до чого мама клонить. Вона ж добре знає, що я поїхала на заробітки для того, щоб синові купити квартиру. Данило надумав одружуватися, жити з нами син не хоче, тож я порадилася з чоловіком і поїхала в Італію на мамине місце
– Софіє, а ти скільки ще збираєшся бути за кордоном? – якось несміливо запитала мене моя мама. – Не знаю. Квартира ще не виплачена, тому поки буду тут,
Щось вона підозріло змінилася в кращу сторону? Такою синьйорою стала, що аж не пасує її в стару хату відправляти, – тихенько, щоб я не почула, каже невістка моєму синові. – Я ж тобі казав, що мама може образитися. Треба таки було їй одну кімнату хоча б на час її відпустки звільнити, – чую я як між собою шепочуться син з невісткою, але вдаю, що зайнята. Я, як завжди, приїхала додому у відпустку і діти мене радо зустріли. Не так мене, як те, що я привезла. Зазвичай я віддавала їм всі гроші, але цього разу я приготувала для них сюрприз, та не поспішала їм нічого розповідати, хотіла подивитися як воно далі буде
– Щось вона підозріло змінилася в кращу сторону? Такою синьйорою стала, що аж не пасує її в стару хату відправляти, – тихенько, щоб я не почула, каже невістка
Родина родиною, а гроші грошима, – пояснюю я своєму чоловікові. – До чого тут твоя сестра? Хіба вона нам хоч чимось допомогла за 35 років нашого сімейного життя? Микола просив у мене, щоб я позичила його сестрі 4 тисячі євро. Гроші у мене були, я з заробітків з Греції лише нещодавно повернулася, звичайно, що не з пустими руками. Його родичам там на щось не вистачає 4 тисячі євро, і мій чоловік просить, щоб я позичила, адже за його словами вони у нас і так просто так лежать, а ми могли б зараз родичці допомогти. Нічого давати зовиці я не хочу, я собі ці гроші заробила, нехай мені лежать. Звідки вона їх потім віддавати збирається
– Родина родиною, а гроші грошима, – пояснюю я своєму чоловікові. – До чого тут твоя сестра? Хіба вона нам хоч чимось допомогла за 35 років нашого сімейного
До нашого маленького ювілею залишалося 2 тижні. Я стала чоловіка питати, чи він не проти, якщо ми це відсвяткуємо в тісному сімейному колі. Руслан якось байдуже махнув рукою, мовляв, роби що хочеш. То я і вирішила покликати дітей, сестру з чоловіком і брата мого чоловіка з його дружиною. Та чим ближче наближалося свято, тим більш похмурим ставав мій чоловік. Я не могла збагнути, що відбувається, але моя жіноча інтуїція підказувала, що щось сталося. Не знаю, чи добре я зробила, що почала цю серйозну розмову перед святкуванням, може краще треба було зачекати, але вже як є. Одним словом, якось чоловік прийшов з роботи дуже пізно, я не спала, чекала на нього, і кажу, що нам треба серйозно поговорити
– Тетяно, а що вам подарувати на срібне весілля? У вас же все є, я навіть не уявляю, чим вас ще здивувати можна, – каже мені моя молодша
На вечерю сьогодні мене не чекай, у мене є справи, – Назар зібрав якісь папери і знову зібрався кудись їхати. – Але ж сьогодні п’ятниця, і ми з тобою збиралися цей вечір провести разом, – з певною ноткою відчаю нагадала Настя. – Вибач, кохана, це справді важливо, – сказав Назар і пішов. Коли двері їхньої розкішної квартири зачинилися за чоловіком, Настя ледь стрималася, щоб не заплакати. Вона гнала від себе сумні думки, але так виглядало, що у її чоловіка і справді є інша жінка
– На вечерю сьогодні мене не чекай, у мене є справи, – Назар зібрав якісь папери і знову зібрався кудись їхати. – Але ж сьогодні п’ятниця, і ми
А ми думали, ти нашу Софійку і справді любиш, а це лише на словах було, – каже мені невістка, дружина мого рідного брата. І сам брат туди ж, став картати мене, що я невдячна, бо вони Софійку змалку до мене приводили, навіть дозволяли з нею гуляти, а інколи і на ніч в мене її залишали, а тепер, коли дитина виросла і потребує моєї допомоги – я забула про все добре, яке вони для мене зробили. Мова йде про квартиру. Племінниця моя заміж надумала виходити і вирішила, що вона хоче жити окремо від батьків
– А ми думали, ти нашу Софійку і справді любиш, а це лише на словах було, – каже мені невістка, дружина мого рідного брата. І сам брат туди
Порозвозивши дітей в школу і садочок, Зоряна набрала свекруху і попросила, щоб та пішла з нею по магазинах. – Мамо, мені тут на осінь треба дещо прикупити, допоможете мені вибрати? Маєте час походити зі мною по торговому центрі? – Добре, донечко, але не довго, бо мені ж ще треба гостину готувати, – каже Валентина Петрівна. І хоч якою б вона зайнятою не була, та невістці вона не відмовить, у неї ж мами немає, нема з ким порадитися, а якщо Господь вже привів її в їхню родину, то Валентина вирішила, що стане для неї не свекрухою, а мамою
– Зоряно, забув тобі сказати, нас мама в гості запросила. В суботу у неї день народження, так що придумай щось, як її привітати. Ну все, я побіг, поспішаю,
Вгараздило мене закохатися у Степана. Мої батьки тоді дуже мене відмовляли від цього шлюбу, але я так його любила, що ні про кого більше думати не могла. Степан зробив мені пропозицію, але у нього була умова – жити ми будемо в селі, тому я маю переїхати до нього. Це було справжнім викликом для мене, адже я закінчувала університет і попереду в місті на мене чекала чудова кар’єра. Мені треба було зробити вибір між коханням і кар’єрою, і я вибрала кохання, навіть не підозрюючи, що на мене чекає
– Я тебе розлюбив і йду від тебе, – спокійно сказав мені мій чоловік, з яким я прожила 20 років, і заради якого в свій час я все
Вероніко, підеш сьогодні з нами після роботи в кафе? – запропонували подруги-співробітниці, які під кінець робочого дня складали плани на вечір. Дівчина, може, і рада була би піти, але заглянула в свій гаманець, а там всього 50 гривень. До зарплати залишалося три-чотири дні, в холодильнику у неї ще було трохи їжі, а на транспорт вона не витрачалася, бо жила недалеко від роботи. “Якось дотягну”, – з сумом подумала Вероніка. А подругам сказала, що сьогодні не зможе скласти їм компанію, бо має інші плани. – Вічно ти жмешся, так і життя проходить, – стали докоряти їй дівчата
– Вероніко, підеш сьогодні з нами після роботи в кафе? – запропонували подруги-співробітниці, які під кінець робочого дня складали плани на вечір. Дівчина, може, і рада була би

You cannot copy content of this page