– А ми думали, ти нашу Софійку і справді любиш, а це лише на словах було, – каже мені невістка, дружина мого рідного брата.
І сам брат туди ж, став картати мене, що я невдячна, бо вони Софійку змалку до мене приводили, навіть дозволяли з нею гуляти, а інколи і на ніч в мене її залишали, а тепер, коли дитина виросла і потребує моєї допомоги – я забула про все добре, яке вони для мене зробили.
Мова йде про квартиру. Племінниця моя заміж надумала виходити і вирішила, що вона хоче жити окремо від батьків.
І Софія, і мій брат з дружиною добре знали, що у нас з чоловіком є новенька придбана в новобудові квартира. Ми там зробили ремонт і зачинили її до кращих часів.
Був період, коли мій чоловік їздив на заробітки, добре заробляв, і щоб гроші не пропали, ми вклали їх в нерухомість. Самі ж ми живемо в нашій старій, але доволі просторій квартирі.
Нам з чоловіком по 42 роки, у шлюбі ми вже майже 20 років, але у нас немає дітей. Тому ми так і прив’язалися до племінниці. Я – хресна мама Софійки, і ніколи нічого їй не шкодувала.
Ми з чоловіком дуже хотіли, та й досі хочемо мати власну дитину, але у нас не виходить. Софійка дала нам ту любов, якої нам не вистачало, а ми в свою чергу віддавали їй свій батьківський потенціал.
На всі дні народження я купувала племінниці дорогі подарунки, часто це були золоті прикраси. Про гроші навіть мови не було, якщо брат казав, що дівчинці треба щось купити, ми давали ту суму, яку він просив.
Коли Софія поступила в університет на платну форму, брат став скаржитися, що у них грошей немає. Ми тоді з чоловіком порадилися і вирішили, що все самі оплатимо, аби лише племінниця вивчилася.
Одним словом, я справді вважала Софійку своєю донечкою і нічого їй не шкодувала. Але зараз йдеться про трикімнатну квартиру в новобудові, брат з дружиною вважають, що я маю подарувати це житло їхній доньці.
– У вас дітей немає? навіщо вам стільки всього? А Софія життя розпочинає, треба її підтримати зараз. А потім, в старості, вона вас за це пригляне, – міркує мій брат.
Якщо його послухати, він начебто і правий. Але хто його знає, як воно буде. До того ж, невістка завжди ревнувала, коли дівчинка приділяла мені занадто багато уваги, я це помітила ще з дитинства.
То ж чи дозволить невістка колись, щоб її донька ще й про нас з чоловіком дбала – не відомо.
Тому ми вирішили, що в нову квартиру колись самі переїдемо, а стару будемо здавати, і за гроші з оренди жити на пенсії, якщо так станеться, що таки своїх дітей у нас не буде, бо я не зважаючи на свій вік, ще не втратила надії стати матір’ю, а раптом.
Та брат з мене сміється, радить не чекати на диво, а робити ставки на його доньку. Але перед цим віддати їй свою трикімнатну квартиру в новобудові.
Мій чоловік категорично проти. Він має право вирішувати, адже на цю квартиру заробив саме він.
– Ти знаєш, як я ставлюся до Софійки, і люблю її як рідну, але квартира – це вже занадто, – каже він.
– Якби любили, то посунулися б квартирою, – каже брат. Він вважає нас дволичними, бо говорили одне, а зробили інше.
А яка ваша думка? Хто з нас правий в цій ситуації? Яку пораду дасте мені зі сторони?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
