– Щось вона підозріло змінилася в кращу сторону? Такою синьйорою стала, що аж не пасує її в стару хату відправляти, – тихенько, щоб я не почула, каже невістка моєму синові.
– Я ж тобі казав, що мама може образитися. Треба таки було їй одну кімнату хоча б на час її відпустки звільнити, – чую я як між собою шепочуться син з невісткою, але вдаю, що зайнята.
Я, як завжди, приїхала додому у відпустку і діти мене радо зустріли. Не так мене, як те, що я привезла. Зазвичай я віддавала їм всі гроші, але цього разу я приготувала для них сюрприз, та не поспішала їм нічого розповідати, хотіла подивитися як воно далі буде.
Леся повернулася з кухні, поклала на стіл переді мною мою улюблені голубці, і стала дякувати:
– Дякуємо Вам, мамо, бо завдяки вам у нас тепер найкращий будинок в селі, – щебече невістка.
– Таки найкращий, це точно. Я от їхала додому, роздивлялася по сторонах, і кращого не бачила, – кажу.
– І я вам, діти, дякую, за те, що так гостинно мене прийняли. А тепер показуйте, де моя кімната у цьому шикарному домі, куди мені йти відпочити з дороги.
На цих словах настала тиша. Невістка вислизнула з кімнати, а син став заїкаючись пояснювати, чому в цьому великому будинку для мене місця немає.
– Розумієш, мамо, ми тобі літню кухню облаштували, там все гарно, чистенько, спокійно, ніхто тобі заважати не буде, от тільки туалет на вулиці, але ж це не проблема, правда?
– Не проблема, синку, кажу, – допоможи мені занести сумки.
Син радісно схопив мої валізи, підморгнувши своїй дружині, мовляв, он, бачиш, все пройшло. А я пішла за ним слідом в стару хату, в якій жила до того, як поїхала в Італію.
Прикро мені було від того, що в величезному будинку, збудованому за мої гроші, мені не знайшлося місця. Невістка щось там виправдовувалася, що лишилася одна кімната, але вони її вирішили під гардеробну облаштувати.
Та я її не слухала, бо якби хотіли, то зробили б, а вони вирішили, що мені і старої хати вистачить.
Ввечері мені зателефонував Альберто і запитав як у мене справи, я відповіла, що добре, бо він би цього не зрозумів точно.
Альберто – син синьйори Анни, яку я доглядаю в Італії, і вже два місяці як мій чоловік. Я вийшла заміж за італійця, але дітям я про це нічого не сказала.
З Альберто я знайома вже багато років, він став мені приділяти знаки уваги ще тоді, як я лише до них прийшла. Та я не звертала на це уваги, думала, що це несерйозно, вважала, що мені не може так пощастити.
Сподобалася я не лише італійцеві, але і його мамі. Анна завжди казала, що хоче, щоб я стала її невісткою. Альберто чекав на мою відповідь кілька років, а коли я йому відповіла згодою, то він відразу повів мене під вінець.
До мене він ще одруженим не був, дітей не має. Альберто не хоче, щоб я працювала, каже, що винайме для мами іншу жінку, а ми з ним як я повернуся в Італію, поїдемо у подорож.
Гроші у нього є, свій будинок є, і я тепер його офіційна дружина, так що за своє майбутнє я тепер не хвилююся.
– Мамо, а чого так швидко назад? Могли б ще погостювати, – кажуть мені син з невісткою, коли побачили, що я за тиждень вже стала збиратися назад.
– Їду, бо чоловік мене чекає, – ошелешила я їх.
– Який ще чоловік? Мамо, ти що, заміж вийшла?
– Так, його звати Альберто. Я поспішаю, бо ми з ним у Іспанію вирішили поїхати.
– То тепер ти багата синьйора? А ми зразу помітили, що з тобою щось не так, ти аж сяєш. До речі, мамо, ти забула цього разу нам гроші дати.
– Які гроші, я нічого вам не винна. Синку, я вже достатньо вам дала, глянь лише на свій будинок. Так що тепер я вам нічого не дам, далі – самі.
І то добре, що ви літню кухню підремонтували, будете мати де жити, коли ваші ж діти підростуть і вас з нового будинку виженуть.
Син з невісткою, нарешті, зрозуміли, що недобре вони зробили, навіть стали просити мене, щоб я не ображалася, але я їх не чула, бо сіла в автобус і їду на зустріч своєму новому життю і своєму щастю.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
