З дворічним онуком донька переїхала до мене. Я їм допомагала чим могла. І з дитиною, і матеріально. Не могла ж я залишити її одну в такій важкій ситуації. Тоді я її заспокоювала, що розлучення – не найгірше, що може статися. Якщо він виявився таким непорядним, то краще його відпустити, а її доля ще її обов’язково знайде. Час, звичайно, все розставив на місця. Донька і роботу знайшла, і подруг, але чоловіків довго не підпускала до себе. А потім Вікторія вирішила влаштовувати своє особисте життя
– Чому ти мене не розумієш, мамо. У мене є нагода влаштувати особисте життя і я не хочу її втрачати, – каже мені донька. – І хіба не
Ви бачили, якою сеньйорою наша Любка стала? Та її просто не впізнати, – перешіптувалися між собою колишні співробітники Люби. – Я її вчора на вулиці побачила, якби не її голубі як небо очі, то нізащо б не впізнала, – каже одна. – Зачіска, макіяж, одяг модний – та вона виглядає зараз вдвічі молодшою за нас! – А я рада за неї, молодець, жінка! – каже інша. – Наважилася на зміни і таки впіймала удачу за хвіст. – Ти про що? – усі переглянулися
– Ви бачили, якою сеньйорою наша Любка стала? Та її просто не впізнати, – перешіптувалися між собою колишні співробітники Люби. – Я її вчора на вулиці побачила, якби
Марія глянула на перекидний календар, що стояв у неї на столі, і неабияк засмутилася – сьогодні 30 вересня, а ніхто з дітей не приїхав і навіть не подзвонив. Літня жінка ще раз перевірила телефон, чи бува, не пропустила важливий дзвінок, але ні, екран був пустим. Пусто було і на душі у старенької. На дітей Марія не ображалася, розуміла, що у них своє життя з своїми турботами. Але сподівалася, що про її день народження хоча б в цьому році діти не забудуть, адже у неї такий собі невеличкий ювілей – 70 років. Та день добігав до кінця, а ніхто і не згадав про матір і її свято
Марія глянула на перекидний календар, що стояв у неї на столі, і неабияк засмутилася – сьогодні 30 вересня, а ніхто з дітей не приїхав і навіть не подзвонив.
Ні в суботу, ні в неділю діти не приїхали. Ірина першою набрала сина, щоб запитати, що сталося, але слухавку взяла невістка. Ніна була трохи не в настрої, і стала свекруху звинувачувати в тому, що вона замало їм допомогла, мовляв, інші мами з-за кордону не вилазять, а вона мала можливість ще попрацювати, і їм допомогти, але додому приперлася. Та на той день це були ще не всі сюрпризи. Ярослав зібрався і ще зранку кудись поїхав, сказав, що у справах. Раптом на її подвір’я зайшла молода жінка. Ірина побачила її через вікно, і спочатку припустила, що це листоноша. Але коли придивилася ближче, то зрозуміла, що тут щось не так, адже жінка була дуже вишукано одягнена, і від неї за кілометр пахло дорогими духами
– Ірино, ти? Повернулася? Ти ж казала, що додому їдеш назавжди? – жваво розпитували Ірину інші такі ж заробітчанки, які були дуже раді її бачити. – Та так
Артем вже став дорослим, створив сім’ю. У нього є дружина Марина та троє діток. Двоє своїх, а одного взяли з дитячого будинку. Назвали Олегом – як і його друга. Вони досі спілкуються та допомагають один одному. Все в нього теж склалося чудово. І тепер Артем допомагає молодшому братові та матері. Вони зуміли поріднитися і стати сім’єю. А мама Артема найщасливіша, бо завдяки мудрості свого другого чоловіка вона змогла виправити свою найбільшу помилку
Артем не повірив, коли до нього підійшла вихователька і вручила йому пакунок з подарунками: –Тримай, Артемку, це тобі. Мама передала гостинці, – каже. – Це для мене? Від
Мамо, ти коли приїдеш? Нам гроші потрібні, – каже мені син по телефону. – Дарино, цього разу ти маєш про себе подумати, – радить мені моя подруга Світлана, яка за 20 років нашої дружби вже добре знає мою ситуацію. – Тих грошей, що у тебе є, якраз вистачить на однокімнатну квартиру, більшого тобі одній і не треба. Я збиралася у вересні їхати додому у відпустку, але передумала, вирішила взяти паузу, щоб зрозуміти, як я хочу жити далі, бо до тепер майже 20 років я на собі тягнула сім’ї двох своїх дорослих синів
– Мамо, ти коли приїдеш? Нам гроші потрібні, – каже мені син по телефону. – Дарино, цього разу ти маєш про себе подумати, – радить мені моя подруга
Як ти можеш нас з батьком отак просто залишити? Ми – літні люди, нам допомога потрібна, а ти у Чехію зібралася, це ж навіть не в сусіднє село. А хто нам допоможе, як прийдеться? – картала Оксану мама. 40-річна жінка слухала матір не перебиваючи, перед нею стояв непростий вибір – вибрати себе і своє особисте життя, чи літніх батьків
– Як ти можеш нас з батьком отак просто залишити? Ми – літні люди, нам допомога потрібна, а ти у Чехію зібралася, це ж навіть не в сусіднє
І чого тобі в то село їхати? Кого ти там не бачила? – картав Валентину чоловік. Василь хотів хоч трошки побути вдома з дружиною, яка всього лише кілька днів як повернулася додому, а у неї в голові вже було купа нових планів, не могла вона всидіти на місці, у неї в голові вже визрів план, як заробити заповітну тисячу євро вдома
– І чого тобі в то село їхати? Кого ти там не бачила? – картав Валентину чоловік. Василь хотів хоч трошки побути вдома з дружиною, яка всього лише
В той вечір Наталка зібрала дітей і пішла від чоловіка, і головне, від мами. Спочатку молода жінка попросила одну далеку родичку, щоб та її приютила, а потім вона сама пішла до Любомира, бо досі кохала його не і могла забути. У Любомира теж з другою дружиною життя не склалося. Він наче чекав на свою Наталку. І коли вона до нього прийшла, то він був готовий усе їй пробачити, і прийняти разом з чужою дитиною. Тоді вже у справу втрутився Олександр. Він розумів, що Люба життя їм не дасть, тому придумав вихід
– Ви не можете одружитися! Я проти! Ти маєш послухати маму, Наталко! В РАЦС забігла розхристана жінка років 45-ти і стала голосно заявляти, що цьому шлюбу не бути.
Мироне, ти коли будеш вдома? Вечеря вже готується, так що поспіши, – сказала дружина, але слухавка фонила, тому розмову Мирона з Ольгою почули і його друзі, які разом з ним йшли з роботи і вмовляли його хоч раз з ними посидіти в кафе. – Хлопці, я не можу. Ви ж чули, що Ольга мене з вечерею чекає, – став виправдовуватися Мирон. І лише Антон цього разу мовчав. Він єдиний розумів, чого Мирон поспішає додому – адже там на нього чекає кохана дружина, яка точно цього разу приготувала щось новеньке і дуже смачненьке. До такої дружини хочеться не йти, а бігти
– Мироне, ти коли будеш вдома? Вечеря вже готується, так що поспіши, – сказала дружина, але слухавка фонила, тому розмову Мирона з Ольгою почули і його друзі, які

You cannot copy content of this page