Артем не повірив, коли до нього підійшла вихователька і вручила йому пакунок з подарунками:
–Тримай, Артемку, це тобі. Мама передала гостинці, – каже.
– Це для мене? Від матері? – дитина не вірячи своєму щастю, взяла з рук няньки пакет.
Артем з побоюванням зазирнув у пакет і побачив у ньому багато різних фруктів і солодощі. Відразу розгорнув свою улюблену шоколадку і став жадібно їсти.
Але раптом в його голові промайнула думка:
– Так у мене ж немає матері? Напевно, це якась помилка.
Він поставив пакет на стіл і розплакався.
Своїх батьків Артем ніколи не бачив. З дитинства він пам’ятає себе тут, у дитбудинку. Але в душі він мріяв про сім’ю. Раптом мати знайдеться? Для хлопчика це було найзаповітнішим бажанням.
Проте, минали роки, а матері не було. Деяких дітей усиновлювали. Але Артем не хотів у чужу родину, він не переставав мріяти про те, що його ще знайде його рідна мама, тому спеціально поводив себе погано при сім’ях, що приходили дивитися на дітей з метою їх усиновлення.
– Артеме, навіщо ти це витворюєш? Адже ти ж розумний та спокійний хлопчик, – намагалася до нього достукатися завідувачка Тетяна Миколаївна.
Тільки Артем мовчав. Знав, що вона його не зрозуміє. Якось він розповів про свої думки другові Олегу. А той тільки засміявся.
– Ти що, справді віриш, що твоя мама знайдеться? Такого не буває. У прийомних батьків нормально. І вони тебе точно не покинуть.
Артем повернув пакет Тетяні Миколаївні.
–Тримайте. Це якась помилка. У мене немає мами, тому це точно не мені, – розвернувся і пішов до виходу.
– Зачекай, Артеме, – сказала йому Тетяна Миколаївна. – Тут немає жодної помилки. Ми просто тобі раніше не говорили. Не хотіли хвилювати марно.
Судячи з усього, твоя мати знайшла спосіб через нову співробітницю передати тобі гостинці. Насправді вона вже давно знайшлася. І хоче повернути тебе.
Але справа ще на розгляді суду. Шкода, що ти заздалегідь дізнався про це. Ну, вже нічого не зміниш. Тож забирай гостинці – вони для тебе.
Артем повільно плентався коридором. Нарешті він дочекався! Він вирішив почастувати Олега і той став йому заздрити.
– Тобі пощастило. А от мене мама зовсім відмовилася. Хлопчик розплакався. Артем дав йому шоколадку. Так вони сиділи ще довго і жували частування мовчки.
На першому побаченні з мамою все пішло не так. Артем зайшов до кімнати, де сиділа жінка.
– Ти – Артем? – запитала вона. А він, мало не розплакавшись, кивнув.
– Привіт. Ну йди до мене, синку, – сказала вона тремтячим голосом.
Вона його обійняла, і хлопчик відчув, що вона пахла як мама. Він розплакався. Вона не знала, що робити, і глянула на психолога, яка була в кімнаті.
– На сьогодні достатньо — скомандувала та й Артема відвели в їдальню, де пригостили чаєм із м’ятою.
За сином мати прийшла восени. Артем стояв весь у обновках і довго з усіма прощався. Мати взяла його за руку, але він вирвався – я вже великий. Але коли побачив її сумний погляд – дозволь. Сказав – ну гаразд, веди мене.
Звикати один до одного їм довелося довго. Коли мати привезла його до будинку, то там їх зустріли вітчим і братик Андрійко. Трохи згодом, коли Артем став старшим, з’ясувалося, що саме вітчим умовив матір повернути його з дитячого будинку.
Вона в силу певних обставин відмовилася від новонародженої дитини, бо коханий кинув її, і їй не було куди йти з дитиною.
Коли вона зійшлася з новим чоловіком, зізналася у своєму вчинку. Олександр, так звали вітчима, був суворий і мовчазний. Він наказав матері забрати сина, щоб у дитини була родина. Мати неабияк зраділа, бо всі ці роки її мучила совість за вчинок молодості.
Артем вже став дорослим, створив сім’ю. У нього є дружина Марина та троє діток. Двоє своїх, а одного взяли з дитячого будинку. Назвали Олегом – як і його друга.
Вони досі спілкуються та допомагають один одному. Все в нього теж склалося чудово. Тільки нещодавно не стало вітчима Артема, Олександра. Хоча, ні, не вітчима – батька. Адже він стільки для нього зробив.
І тепер Артем допомагає молодшому братові та матері. Вони зуміли поріднитися і стати сім’єю. Справжньою!
А мама Артема найщасливіша, бо завдяки мудрості свого другого чоловіка вона змогла виправити свою найбільшу помилку.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
