– Ви не можете одружитися! Я проти! Ти маєш послухати маму, Наталко!
В РАЦС забігла розхристана жінка років 45-ти і стала голосно заявляти, що цьому шлюбу не бути.
В величезному залі перед працівницею РАЦСу стояла молода пара. Дівчині всього 20 років, а її нареченому 24.
Жінка, яка була проти цього шлюбу, виявилася мамою Наталки. Дівчина знала, що мама проти їхнього з Любомиром шлюбу, але вона так кохала свого нареченого, що не бачила причини, чому вона має слухати свою матір, а не голос свого серця.
А Любов Антонівна вважала, що зарано її доньці ще заміж виходити. До того ж, її Наталка не може вийти заміж за сина цього зрадника! Та вона нізащо не стане родичатися з людиною, яка кинула її практично перед вінцем.
Наталка не знала цієї історії, тому спочатку не розуміла, чому її мама так проти. Але потім мама таки розповіла їй деякі секрети з своєї біографії.
Виявляється, Люба зустрічалася з Олександром, батьком Любомира, і вже справа до весілля йшла, навіть зал був замовлений, але за два тижні до торжества Олександр все відмінив, бо інша жінка вже чекала від нього дитину.
Він одружився з іншою, і в них народився син, Любомир, а вона ще довго не могла відійти, і тільки через три роки вийшла заміж за батька Наталки.
І в Олександра, і в Люби все наче налагодилося, жили вони з своїми половинками добре, от тільки той факт, що їхні діти якось знайшли одне одного у цьому величезному світі і закохалися, не давав їм спокою.
Якщо Олександр змирився і не мав нічого проти, то Люба твердо заявила, що не бути цьому весіллю ніколи.
От тільки Наталка не стала слухати маму і розписалася з коханим. Церемонія мала бути таємною, та Люба якось про це дізналася і таки прибігла, та нічого не могла зробити, бо донька була уже повнолітня.
Жили молодята спершу у свекрів. Та Люба не давала їм спокою і там. Наталка розуміла, що так мама розіб’є не лише її сім’ю, але й сім’ю свекрів, тому молоді вимушені були винайняти квартиру та перебратися туди.
Потім на іншу… Та спокою не було ніде. Люба як і обіцяла, не давала їм спокійно жити.
Так тривало два роки, і пара подала заяву про розлучення. На той час у них вже народилася дитина.
Та Люба не пошкодувала навіть маленького онучка, який ростиме без батька.
– Не плач, Наталко, якось проживемо і без цих зрадників, – задоволена результатом казала доньці Люба.
Відтоді життя Наталки пішло шкереберть. Через кілька років вона ще раз вийшла заміж. Народила другу дитину. Однак і в цьому шлюбі все не складалося. Не подобався тещі й цей зять. Повчала, влаштовувала колотнечі…
До другого зятя у Люби були претензії, що той мало заробляє і не забезпечує сім’ю належним чином.
Та Наталці було байдуже. Другого чоловіка вона не любила, тому навіть десь в душі хотіла, щоб мама його так швидко відігнала як Любомира.
А одного разу вона не витримала і прямо маму запитала:
– Мамо, за що ти мене так не любиш? Через тебе я нещаслива. Чому ти не відчепишся від мене і не живеш своїм життям? Скільки можна?
В той вечір Наталка зібрала дітей і пішла від чоловіка, і головне, від мами.
Спочатку молода жінка попросила одну далеку родичку, щоб та її приютила, а потім вона сама пішла до Любомира, бо досі кохала його не і могла забути.
У Любомира теж з другою дружиною життя не склалося. Він наче чекав на свою Наталку. І коли вона до нього прийшла, то він був готовий усе їй пробачити, і прийняти разом з чужою дитиною.
Тоді вже у справу втрутився Олександр. Він розумів, що Люба життя їм не дасть, тому допоміг купити молодятам квартиру, але в іншому місті, щоб Наталка була подалі від матері.
Тільки відстань у 200 кілометрів заспокоїла маму, яка “хотіла щастя доньці”. То було трохи задалеко, щоб їздити до них, тому Люба просто була змушена відступити.
А скільки на світі є таких батьків, які бажаючи “кращого” своїм дітям, просто руйнують їхні долі.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
