Якщо свати вам гроші не дають, то чому я маю щось давати? – заявила моя мама і заховала гроші у шухляду назад. – Мамо, ти ж знаєш, яка у батьків Максима ситуація. Вони б обов’язково допомогли, якби не обставини, – нагадала я мамі, та на неї це мало вплинуло, вона була рада, що гроші не треба віддавати. Я навіть не знаю, скільки вона там склала, але сума виявилася пристойною, бо ж ми уже майже три роки економимо на всьому і накопичуємо на житло
– Якщо свати вам гроші не дають, то чому я маю щось давати? – заявила моя мама і заховала гроші у шухляду назад. – Мамо, ти ж знаєш,
Якось ми з чоловіком йшли повз великий магазин-сток, і я вирішила зайти. Там мені сподобалися одні черевички, ношені уже, але якоїсь хорошої відомої фірми. Я їх приміряла, розмір підійшов. Але була одна проблема – коштували вони аж тисячу гривень. – Такі нові коштують 300-400 доларів. Це вам ще пощастило, що ви такі знайшли, беріть не думайте, фірма хороша і розмір ходовий. У мене з собою таких грошей не було. Чоловік теж спокійно розвів руками, мовляв, нема грошей. І ми розвернулися і пішли звідти, та ця історія на цьому не закінчилася
– Ну хоч сьогодні вже дали тобі зарплату? Стасе, ти щось приховуєш від мене? Де гроші? А може, у тебе інша з’явилася, і ти всі гроші на неї
Маріє, а може то таки замало – тисячу гривень, все ж на день народження до свахи ідемо, – став панікувати мій чоловік, коли я йому сказала в конверт поставити всього тисячу. – Не хвилюйся, все під контролем, – заспокоюю я його. – У свахи що, ювілей? Ні. Звичайний день народження. Та вона крім кави нічим нас і не пригостить. – Та ну, не думаю, – засумнівався чоловік і почухав себе у потилицю. Йому заради однієї кави і не цікаво нікуди йти. Але я як у воду дивилася – сваха нас неабияк здивувала, але ми в боргу не залишилися
– Маріє, а може то таки замало – тисячу гривень, все ж на день народження до свахи ідемо, – став панікувати мій чоловік, коли я йому сказала в
Нічого не розумію. Невістка ж знала, що я до них прийду, я ж попередила. Куди вона могла подітися? – говорю я сама до себе під дверима квартири сина. Я була відверто засмучена, адже я перлася через все місто, з двома сумками гостинців, і все заради того, щоб зараз стовбичити тут під зачиненими дверима? Найприкріше, що Юля знала про мій візит, вони на минулому тижні в неділю у мене були, і я попередила, що приїду до них в середу, але все одно пішла з дому
“Нічого не розумію. Невістка ж знала, що я до них прийду, я ж попередила. Куди вона могла подітися?”, – говорю я сама до себе під дверима квартири сина.
Зоя пішла в кав’ярню і замовила собі чашечку кави. В Італії вона завжди так робила, тож вирішила, що зараз сяде в кафе і подумає, що їй робити далі. Вона тисячу раз уявляла собі як приїде додому, як одягнеться в дорогу шубу і в своєму найкращому вигляді пройдеться по селу. Для неї це було дуже важливо, наче якийсь пунктик в голові засів. Це зараз вона сеньйора Зоя, дружина багатого італійця Ауреліо, а в селі вона так для всіх і залишилася Зойкою в старих рваних чоботах. Саме в таких вона біля свого чоловіка і ходила, бо інших просто не було
Зоя пішла в кав’ярню і замовила собі чашечку кави. В Італії вона завжди так робила, тож вирішила, що зараз сяде в кафе і подумає, що їй робити далі.
Катерина почувалася нікчемною матір’ю, тому що не могла одягати свою принцесу так, як треба би було. Мама домовилася з невісткою, що та віддаватиме дитячі речі з їхньої доньки. Відмовити невістка не могла, але і давала все без зайвого ентузіазму, тому до дитини Катерини доходили лише найстаріші речі, а нові невістка або тримала у себе, або продавала. Неприємно і гірко себе почувала молода жінка, але мама нав’язала їй думку, що вона сама в усьому винна, і якби думала наперед головою, то цього б не сталося
– Як нема грошей? У тебе ж зарплата мала бути? – стала картати Катерину мама. – Чим ми за квартиру платити будемо? – голосила вона. Катерина почувалася винною.
Олег забіг на вуличку з квітковими магазинами, забігав по черзі в кожен, і був вельми засмучений, бо в жодному з них він не знайшов білих лілій. “Зараз на них не сезон”, – пояснили йому в одному з магазинів. “Візьміть білі хризантеми, вони дещо схожі на лілії”, – запропонували в іншому. Та чоловікові були потрібні лише конкретно лілії – білі лілії для його коханої Лілії. Олег вже хотів опустити руки, та раптом в останньому магазині він таки побачив ті квіти, які шукав, але коштували вони шалено дорого – одна гілочка 500 гривень. Продавчиня пояснила, що ці суцвіття вони вирощують як вазони і зрізають квіти, використовуючи їх по одній гілочці до дорогих букетів. – А мені потрібні вони усі, – Олег кивнув на відро, в якому було понад 20 гілочок білосніжних лілій
Олег забіг на вуличку з квітковими магазинами, забігав по черзі в кожен, і був вельми засмучений, бо в жодному з них він не знайшов білих лілій. “Зараз на
А я думала, ти зрадієш, – кажу я своєму чоловікові. – Це ж не що-небудь, це квартира. Не розумію, що не так? – Ти мала зі мною порадитися, перше, ніж такі серйозні речі вирішувати, – невдоволено бурчить Станіслав. – Вибач, але гроші мої, і я думала, що сама маю право вирішувати, куди і на що їх витратити. Квартиру я для нас купила, щоб не заважати твоїй мамі, і щоб чужим людям за оренду не платити. – Купила для нас, кажеш? А чого ти її на свою маму оформила? – чоловік ніяк не міг заспокоїтись
– А я думала, ти зрадієш, – кажу я своєму чоловікові. – Це ж не що-небудь, це квартира. Не розумію, що не так? – Ти мала зі мною
Оксано, ти не будеш проти, якщо ми якийсь час поживемо у моїх батьків. Я ще не дуже твердо стою на ногах, не можу забезпечити нам окремого проживання. Та й ти ще студентка, тому зараз мусимо перечекати, а мої батьки не проти нас прийняти у себе, – каже мені Тарас. Я любила свого чоловіка, і по молодості, погодилася жити в домі його батьків, навіть не уявляючи, яке воно – життя в чужій хаті та ще й із свекрухою
– Оксано, ти не будеш проти, якщо ми якийсь час поживемо у моїх батьків. Я ще не дуже твердо стою на ногах, не можу забезпечити нам окремого проживання.
Ти нам винна 50 тисяч гривень, – заявив мені син. Сказати, що я була здивована такою заявочкою, це нічого не сказати. Син мій живе дуже заможно, але я ніколи нічого у нього не зичила, і не просила, то ж звідки у мене перед ним з’явився борг – я і уявлення не мала. Я жінка розумна, з досвідом, тому відразу зрозуміла, що без невістки тут не обійшлося, ну не стане мій син вимагати у мене просто так гроші, тим більше, що вони самі не бідні, ще мені могли б дати 50 тисяч і навіть не помітити. – Заходь, сину, додому, чаю поп’єм, а заодно ти мені все і розкажеш, а то стояти тут на вулиці і розмовляти якось не зручно
– Ти нам винна 50 тисяч гривень, – заявив мені син. Сказати, що я була здивована такою заявочкою, це нічого не сказати. Син мій живе дуже заможно, але

You cannot copy content of this page