– Ти нам винна 50 тисяч гривень, – заявив мені син.
Сказати, що я була здивована такою заявочкою, це нічого не сказати. Син мій живе дуже заможно, але я ніколи нічого у нього не зичила, і не просила, то ж звідки у мене перед ним з’явився борг – я і уявлення не мала.
Я жінка розумна, з досвідом, тому відразу зрозуміла, що без невістки тут не обійшлося, ну не стане мій син вимагати у мене просто так гроші, тим більше, що вони самі не бідні, ще мені могли б дати 50 тисяч і навіть не помітити.
– Заходь, сину, додому, чаю поп’єм, а заодно ти мені все і розкажеш, а то стояти тут на вулиці і розмовляти якось не зручно, – кажу.
Я ж якраз з магазину поверталася, вибігала собі хліба купити. Юрій не кваплячись вийшов з своєї дорогої машини, і ми піднялися разом на 4-й поверх моєї хрущівки.
Квартира у мене невелика, двокімнатна, ми з чоловіком колись її від заводу отримали. Тут виросло двоє моїх дітей, син Юрій, і донька Марина. Зараз я живу одна, бо діти давно випурхнули з сімейного гніздечка, а чоловіка вже 10 років на цьому світі немає.
Сину моєму 44 роки, він давно одружений, з невісткою виховують 11-річного Стаса і 9-річну Алінку. Живе син не просто добро, а дуже добре – своя квартира, своя машина, гроші є, тому вони не звикли ні в чому собі відмовляти.
За сина мені залишається лише порадіти, і хоч невістка мене недолюблює і не дуже підпускає до їхньої сім’ї, до внуків, я з цього проблему не роблю – головне, щоб у них все було добре.
Доньці моїй, Марині, 40 років. Ситуація у неї кардинально інша. Марина живе дуже скромно, не до порівняння з братом. Вродою донька вдалася не дуже, та й характер у неї замкнутий, харизматичною її ніяк не назвеш. Тому Марина і не мала зовсім залицяльників.
В 30 років донька дитину народила, “для себе”. Хто батько – нікому не сказала, не виключаю, що це міг бути якийсь одружений чоловік. Засуджувати її теж не можна, у кожного своє життя, своя доля.
Народилася у мене чудова внучка, Даринці зараз 9 років. Дочка моя працює, заробляє наче, але ж свого житла у них немає, тому на оренду йде значна частина її заробітків. Одним словом, з фінансами у доньки туго.
Невістка моя влітку з дітьми в Греції відпочивала, взяла дорогу путівку в турагенстві, мій син все оплатив. Приїхали вони дуже задоволені. Розповідали із захопленням, який гарний відпочинок у них вийшов.
А моя дочка свою дитину на море відправити не може, бо у них грошей немає, так що Даринка ще жодного разу на морі не була, і найближчим часом не буде. А дитина часто хворіє застудою, і лікар не раз радив Марині звозити дитину на море, але та лише руками розводить, бо не може собі цього дозволити.
Отака несправедливість виходить – одні мої внуки щоліта на морі відпочивають, а інша – ще жодного разу не була. Вирішила я виправити це.
У мене в Греції є одна моя давня знайома. Галина – моя подруга дитинства, і вона вже 18 років в Греції на заробітках, і живе біля моря.
Галина не раз мене кликала до себе, щоб я відпочила, навіть казала, що все оплатить, мені залишалося лише на квитки потратитися, та я завжди відмовлялася, а тут вирішила я прийняти цю пропозицію, але поїхати з онучкою.
Зробила я це не так заради себе, як заради дитини. Гроші у мене були відкладені на чорний день, і я звідти взяла на квитки. Дочка моя не змогла з нами поїхати, її з роботи не відпустили, а ми з онучкою дуже добре відпочили.
Жили ми в квартирі, яку знімає Галина, за оренду не довелося платити. Ціни на продукти в магазинах там не високі, майже такі самі як у нас, тож я мало що і витратилася.
Внучка моя дуже чемна і скромна, нічого зайвого в мене не просила. Я її лише один раз на каруселях покатала, і все. Це не те, що розбалувані діти сина, з якими я одного разу пішла в парк, так прийшла зовсім без грошей, бо вони просили в мене купити їм все, що бачили, а якщо я відмовляла, то ще й вередували.
Відпочинок тривав 10 днів, я витратила значно менше, ніж думала. Приїхали ми дуже задоволені, особливо щасливою була Даринка, яка всім безупинно розповідала про море. Похвалилася вона і своїм двоюрідним брату і сестрі.
Не знаю, що там діти наговорили, але невістка підхопила цю тему, і стала вимагати, щоб я однаково до всіх онуків ставилася. Якщо одну я на море звозила, то іншим онукам я маю зробити грошову компенсацію.
От і приїхав до мене син, накручений намовлянням дружини, і каже, що я його дітям маю дати 50 тисяч гривень, і це по найскромніших розрахунках.
– Тобі не соромно? – питаю. – Сину, я тебе не впізнаю, – кажу. – Ти що, сам не знаєш, яка ситуація у твоєї сестри? Племінницю тобі зовсім не шкода?
– Але ж це не чесно, всі внуки однакові, і всім треба однаково давати, – наполягає на своєму син.
Він пішов без нічого, адже у мене немає зайвих 50 тисяч у шухляді.
А я сіла і задумалася – невже я і справді не правильно зробила, і всім внукам треба допомагати однаково?
Чи варто дивитися по ситуації і давати тому, хто цього потребує? Як вважаєте?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
