Олег забіг на вуличку з квітковими магазинами, забігав по черзі в кожен, і був вельми засмучений, бо в жодному з них він не знайшов білих лілій.
“Зараз на них не сезон”, – пояснили йому в одному з магазинів. “Візьміть білі хризантеми, вони дещо схожі на лілії”, – запропонували в іншому. Та чоловікові були потрібні лише конкретно лілії – білі лілії для його коханої Лілії.
Олег вже хотів опустити руки, та раптом в останньому магазині він таки побачив ті квіти, які шукав, але коштували вони шалено дорого – одна гілочка 500 гривень. Продавчиня пояснила, що ці суцвіття вони вирощують як вазони і зрізають квіти, використовуючи їх по одній гілочці до дорогих букетів.
– А мені потрібні вони усі, – Олег кивнув на відро, в якому було понад 20 гілочок білосніжних лілій.
Продавчиня недовірливо глянула на нього:
– Ви впевнені?
– Так. Я розумію, що це занадто дорого, тому буду вдячний, якщо зробите мені знижку, – посміхнувся Олег.
Він витратив кілька тисяч гривень, але йшов додому щасливий, бо його кохана дружина заслуговує на це. А він перед нею дуже завинив, і готовий до кінця життя просити за це пробачення.
Познайомилися вони дуже давно, коли були молодими і вірили в чисті почуття. Ліля жила в селі з батьками, була родом з не дуже заможної родини, тому працювала в райцентрі у невеличкій пекарні.
Олег завжди мріяв стати успішним бізнесменом, але молодим хлопцем ледве зводив кінці з кінцями.
Одного вечора, коли Лілія закривала пекарню, до неї підійшов Олег. Він спостерігав за нею вже кілька тижнів, і, нарешті, наважився заговорити.
– Привіт! – сказав він, зашарівшись. – Я завжди купую у вас хліб. У вас дуже смачна випічка.
– Дякую! — усміхнулась Лілія. – Я намагаюсь робити все від душі.
– Можливо, ви погодитесь піти зі мною на прогулянку? — спитав Олег.
Лілія була вражена, але зраділа.
– Чому б і ні? – відповіла вона.
Вони провели вечір, гуляючи містом, ділячись мріями і спогадами. Серед розмов виникла іскра, яка об’єднала їхні серця. Відтоді вони зустрічались майже щодня, і їхнє кохання ставало все сильнішим.
Через рік Олег зробив Лілі пропозицію, і вони одружилися. Весілля у них не було, так як обоє бідними були, та щастя від цього аж ніяк не залежало.
Проте, як це часто буває, щастя не тривало вічно. Олег, прагнучи досягти успіху, почав працювати на кількох роботах, щоб заробити більше грошей. Він багато часу проводив за межами дому, і Лілія почала відчувати себе самотньою.
– Коханий, ми так мало часу проводимо разом, – сказала вона одного разу. – Я сумую за тобою.
– Я знаю, але мені потрібно працювати, щоб ми мали гроші і змогли краще жити, – відповів він. – Ми зможемо побудувати прекрасне життя разом. Просто потерпи ще трохи.
Лілія намагалася зрозуміти його, але безгрошів’я почало давити на їхні стосунки.
А між сусідами почали ходити чутки про те, що Олег зустрічається з іншими дівчатами, адже він часто пропадав. Лілія вирішила поговорити з ним про свої страхи.
– Олеже, мені важко справитися з думками, що ти можеш бути не один, – сказала вона одного вечора.
– Це лише чутки! – заперечив він. – Я ніколи б не зрадив тебе. Ти ж знаєш це.
Проте щодня ці думки оберталися в її голові. І одного разу, коли Олег знову не прийшов вчасно додому, Лілія, сповнена розчарування, вирішила піти в місцевий бар, де, як говорили, часто затримувався Олег.
Коли вона зайшла, серце її стислося: Олег сидів за столиком із дівчиною, сміючись і п’ючи. Лілія зупинилася на мить, а потім, не стримуючи сліз, вибігла на вулицю.
– Це кінець, – подумала вона, намагаючись заспокоїтися. В голові у неї крутилося лише одне питання – як він міг?
Олег прийшов додому пізно, а на нього вже чекали валізи з речами.
– Ти мені зрадив, – сказала вона, намагаючись стримати емоції.
– Ні! – заперечив він, здивований. – Це не те, що ти подумала!
– Я бачила тебе, – відповіла Лілія. – Мені боляче.
Олег глибоко зітхнув, опустивши голову.
– Це була помилка, я не повинен був йти туди. Так, я помилився, але я люблю тебе.
Ліля була невблаганною, і в той вечір вона відправила чоловіка назавжди – і з квартири, і з свого життя.
Три роки вони не бачилися і не знали одне про одного нічого. Ліля була впевнена, що Олег давно одружився з однією із своїх молодих пасій, а Олегу здавалося, що Ліля знайшла йому гідну заміну, бо така жінка, як вона, заслуговує найкращого, шкода лише, що він пізно це зрозумів.
А якось випадково вони зустрілися в одному з ресторанів. У Олега там була зустріч з бізнес-партнерами, а Ліля з подругами святкували корпоратив.
Олег не зводив з коханої очей, запросив її на танець, і був дуже радий почути, що вона досі нікого собі не знайшла.
– Я так і не зміг покохати іншу. Нікого мені не треба, коли тебе немає. Давай, почнемо все спочатку. Я все зрозумів і усвідомив, – став проситися Олег.
– Як я можу в це повірити? – запитала вона. – Як можу бути з тобою після усього, що сталося?
– Дай мені шанс довести, що я змінився, – благав він. – Я більше не буду віддалятися від тебе. Я готовий боротися за нас.
Лілія почувала, як серце її знову розцвітає, але сумніви не відпускали.
– Я подумаю, – сказала вона, і, повернувшись додому, вирішила розглянути всі “за” і “проти”.
З часом, після кількох важливих розмов, вони змогли відновити своє кохання. Олег почав працювати над своїми емоціями, став більше часу проводити з Лілею і працювати над своїм бізнесом. Вони знову сміялися разом, ділитися мріями.
Але випробування на цьому не закінчилися. Після кількох місяців, коли, здавалося, все налагоджувалося, Олег отримав великий контракт. Він став успішним, але це призвело до того, що він почав спілкуватися з новими людьми, які могли б вплинути на його кар’єру.
Одного вечора Лілія, відчуваючи тривогу, вирішила запитати його про нових знайомих.
– Олеже, ти багато часу проводиш з новими людьми, і мені страшно, що ти знову можеш загубитися, – сказала вона.
– Я не збираюся тебе зраджувати, – відповів він. – Я просто намагаюся досягти успіху.
– Я тебе підтримую, але не хочу знову втратити тебе, – додала Лілія.
– Ми маємо навчитися довіряти один одному знову, – сказав Олег.
Він навчився балансувати між кар’єрою та особистим життям, а Лілія стала впевненішою в собі.
Через деякий час вони разом відкрили маленьку пекарню, де працювали і розвивали свої мрії. Успіх приніс їм не лише фінансову стабільність, але й зміцнив їхні стосунки.
Одного вечора, коли пекарня наповнилася ароматом свіжого хліба, Олег взяв Лілю за руку.
– Я не уявляю своє життя без тебе, – сказав він. – Ти мій компас.
– І я тебе люблю, – відповіла вона. – Ми пережили так багато, але зрозуміли, що разом можемо все подолати.
Таким чином, їхнє кохання стало прикладом для всіх у містечку. Вони навчилися, що справжнє кохання – це не лише щасливі моменти, а й здатність пробачати, підтримувати одне одного і разом долати всі труднощі.
Кохання – це шлях, сповнений випробувань, і справжні почуття витримують навіть найсильніші бурі, якщо є готовність працювати над стосунками та вірити одне в одного.
“Моя дружина заслуговує лише найкращого”, – щасливий Олег з гордістю ніс величезний оберемок білих лілій, улюблених квітів своєї дружини, і дякував Богу за те, що йому так в житті пощастило.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
