В цьому році зять мені сам зателефонував і сказав, що нам поговорити серйозно треба, тому було б добре, якби я приїхала. – Йому знову грошей від тебе треба! Навіть не думай нічого давати, бо ти так ні до чого зовсім не доробишся, – повчала мене Катерина. Я розуміла, що швидше за все вона права, бо зять і справді говорив дуже загадковим тоном, але він просив, щоб я приїхала, тому я взяла відпустку і поїхала
– Ну і до чого ти, Ірино, доробилася в тій Італії? – каже мені сестра, і наводить себе в приклад. – Я хату збудувала, і машину купила, а
З Іспанії я і привезла з собою кругленьку суму. У мене є дорослі син і донька, я на початок дала їм по тисячі євро, привезла гостинців багато, і подумала, що на цьому все. Але мої діти вирішили, що все, що я привезла, треба витратити тут і вже, тому ходять до мене – то 50 євро їм дай, то 100. Я спочатку давала, але потім зрозуміла, що купка зменшується шаленими темпами, тому вирішила це припинити, а вони ображаються і кажуть, що я жадібною стала
– Мамо, дай 50 євро, – саме з такими словами до мене постійно заходить мій син. Він вважає, що в цьому немає нічого поганого, адже хіба мені важко
В той вечір ми з чоловіком вже збиралися лягати спати, аж раптом в наші двері хтось подзвонив. Гостей ми не чекали, тому з певним здивуванням і тривогою я пішла відчиняти. На порозі стояла моя донька Ярина, в одній руці у неї була валіза, а в іншій вона тримала маленьку ручку моєї онучки. Вже було доволі пізно, дитина хотіла спати, то ж я без зайвих розпитувань впустила Ярину в хату. Та й з її вигляду все без слів було зрозуміло, донька була сильно засмучена
В той вечір ми з чоловіком вже збиралися лягати спати, аж раптом в наші двері хтось подзвонив. Гостей ми не чекали, тому з певним здивуванням і тривогою я
Я розуміла і невістку, і доньку, але сама не могла зробити так, як вони. У мене мами не було, і я була вдячна свекрусі навіть просто за те, що вона прийняла мене до себе в сім’ю, і за те, що виховала для мене такого доброго чоловіка. Тому я найняла одну жінку з села, якій платила, щоб та щодня ходила до свекрухи. Коли свекрухи не стало, з’ясувалося, що вона все своє майно залишила доньці. Але Віра не приїжджала додому, і будинок занепадав. Тому я коли приїжджала, намагалася там навести порядок, вкладаючи туди свої гроші. Ірина мене картала, вона не розуміла, навіщо я це роблю, адже мені нічого не належить
– Наївна ти, Галино, якщо думаєш, що тобі хоч щось тут належить, – каже мені друга невістка Ірина. – Так що, даремно навіть не витрачайся, бо мені тебе
В Іспанії Люба мене переконала, щоб я поїхала до неї додому, і подивилася, яку красу там сини навели за її гроші. Мовляв, тоді я зрозумію, заради чого вона ту копійку так тулить. Повернулася я додому, і кажу чоловікові – заводи машину, поїдемо до Зіни, подивимося, що там у неї за хороми, а то вона нахвалитися не може. Та й племінників заодно провідаю, а то ми з ними не бачилися дуже багато років. Приїхали ми за вказаною адресою. Я спочатку подумала, що ми щось переплутали, бо ніяких красивих великих будинків не було
– Ой, Любо, мої сини вдома таку красу навели, що ти і не впізнаєш, – каже мені моя двоюрідна сестра Зіна. – Ти б поїхала до нас в
Микола крутив в руках конверт, в якому було тисяча доларів. Ці гроші він таємно відкладав рідній доньці на весілля, щоб Лариса не дізналася, а то точно влаштує йому сцену. Вона переконана, що якщо Микола живе у неї вдома, то її Марина – його справжня донька, і лише про неї він має піклуватися. Останні дні Микола тільки те й робив, що переховував той конверт з грошима, щоб його випадково не знайшла Лариса. Він навіть не думав, що все буде так важко, скільки проблем на рівному місці
– Без мене, Миколо, ти не це весілля не підеш, – заявила Лариса своєму чоловікові. – Ну і що, що вона твоя донька, мала б мати повагу до
Доньці я допомагала в міру можливості, не скажу що висилала їй по тисячу євро в місяць, але коли вона мене про щось просила – я ніколи не відмовляла. Навіть машину я їм з зятем допомогла купити. А тепер я повернулася додому, бо назбирала, нарешті, необхідну суму, і хочу купити собі квартиру. З донькою я не радилася. А навіщо? За це донька на мене образилася, Світлана грюкнула дверима і сказала, що якщо я не рахуюся з її думкою, то нам і говорити нема про що
– Я для себе цю квартиру беру, тому не розумію, чому ти так тривожишся, доню, – кажу я своїй Світлані, бо вона ніяк заспокоїтися не може, не дає
В суботу ми викликали таксі і поїхали за вказаною адресою. Я була вражена побаченим, бо дім сватів швидше нагадував палац. Зустрів нас сват, який своєю щирою посмішкою відразу дав нам зрозуміти, що все буде добре. Ми сіли за стіл, нам подавала страви якась жінка, але це була не дружина свата. З’ясувалося, що він вдівець, бо мами Діанки не стало в той день, коли вона народилася. Загалом, ми добре посиділи і домовилися про весілля. Я трохи заспокоїлася нарешті. Але через кілька днів мені зателефонував сват і сказав, що нам треба поговорити. В мене душа похолола, бо в голову приходили лише найгірші думки
– Не хвилюйся ти так, мамо. Батько Діани дуже хороший чоловік. І вони нас чекають, так що готуйся на суботу, – каже мені син. Щодо цієї події у
Леся виходила заміж по великій любові, Тамара тоді була ще доволі маленькою, бо ж різниця між ними 10 років, але вона добре пам’ятає, якою щасливою була її сестра на своєму весіллі. Та й жили вони з Миколою потім дуже добре, 20 років разом були. А потім Леся надумала в Італію їхати, бо хотіла новий будинок. Микола пробував тоді відмовити дружину від цього вчинку, бо ж розумів, що їде вона не на рік і не два, а що то за сімейне життя в розлуці? В підсумку, повернулася Леся додому і надумала розлучатися
– Не знаю, Тамаро, напевно я розлучатися буду, – каже засмучена Леся своїй рідній сестрі. Та аж присіла від несподіванки. – Що ти собі, сестричко, таке надумала? Вам
Весілля пройшло чудово, свято вдалося на славу, от тільки Ксенія все більше хвилювалася за подругу, адже та і не прийшла, і не відзвонилася. На наступний ранок Ксенія сказала Остапу, що їй терміново треба поїхати до Марини, дізнатися, що у неї трапилося. На диво, Марина відразу відчинила двері. Все з нею було в порядку. – Чого прийшла? – якось дуже по злому запитала вона Ксенію. – Марино, що сталося? Чому ти не прийшла? – запитала стурбовано Ксенія. – А навіщо? Щоб дивитися на твоє щастя? Ти його не заслуговуєш! Як і не заслуговуєш Остапа, він мій мав бути, а ти його забрала
– Як так сталося, Марино, це ж не просто невдала стрижка, ти обрізала моє волосся. Подивися, на кого я схожа тепер? – плакала Ксенія, дивлячись на себе у

You cannot copy content of this page