– Мамо, дай 50 євро, – саме з такими словами до мене постійно заходить мій син. Він вважає, що в цьому немає нічого поганого, адже хіба мені важко витягти з шухляди купюру, а особливо якщо їх там багато?
Гроші і справді у мене є, бо я нещодавно лише повернулася з заробітків з Іспанії, і привезла з собою кругленьку суму. У мене є дорослі син і донька, я на початок дала їм по тисячі євро, привезла гостинців багато, і подумала, що на цьому все.
Але мої діти вирішили, що все, що я привезла, треба витратити тут і вже, тому ходять до мене – то 50 євро їм дай, то 100.
Я спочатку давала, але потім зрозуміла, що купка зменшується шаленими темпами, тому вирішила це припинити, а вони ображаються і кажуть, що я жадібною стала.
І чим меншою стає моя купка з грошима, тим більшою стає моя прірва з дітьми. Я і уявити не могла, що так буває, що для моїх дітей гроші стануть важливішими за рідну матір.
– Усі ми, мами-заробітчанки, стаємо для своїх дітей банкоматами, – каже мені моя подруга, яка була зі мною в Іспанії, і радить мені змиритися. Але мені, як мамі, дуже прикро.
В Іспанію я поїхала ще 14 років тому, коли мій чоловік раптово вирішив йти з сім’ї. У нас і до того вже були дуже натягнуті стосунки, адже мій чоловік любив заглядати в сторону інших жінок.
Я думала, що це мине, мирилася з цим заради дітей, але коли діти виросли, чоловік оголосив, що йде до іншої, чого і слід було очікувати. Тепер я розумію, що не треба було це терпіти з самого початку, але нічого вже не зміниш, сталося як сталося.
Розлучення було важким, чоловік не хотів йти в нову сім’ю з пустими руками, тому ми довго ділили майно, і це був вкрай неприємний процес, навіть згадувати не хочеться.
На той час мені було 45 років, чоловікові 46, і діти вже були дорослі – сину 24 роки, дочці 22.
Найцікавіше, що діти тоді не засуджували батька, вони вважали, що дорослі люди мають право на особисте щастя, і якщо батько так вирішив, то значить так для нього краще.
Можливо, вони тоді не все ще розуміли, бо їх не засмучувало навіть те, що їхній батько відсудив у нас частину нашого будинку.
Будинок ми були змушені продати, а за гроші, які мені залишилися, я купила квартиру. Але після власного будинку в квартирі нам було не дуже зручно.
Тоді діти стали говорити, що якби я поїхала на заробітки, то могла б їм допомогти, адже мене тут нічого не тримає.
Я погодилася, бо розуміла, що це і справді вихід, але мені було прикро, що діти чомусь вирішили, що забезпечення їхнього майбутнього – це лише моя відповідальність. Вони були переконані, що допомагати їм маю лише я, а до батька у них взагалі претензій не було.
В Іспанії працювала одна моя знайома, і я поїхала до неї. Стала заробляти і за заробітчанські гроші я купила дві квартири – і сину, і дочці, щоб обом було однаково.
Я була впевнена, що догодила своїм дітям. Зараз вони обоє вже мають власні сім’ї, у мене є внуки.
Поки я була на заробітках, я їм дуже допомагала – щомісяця висилала і продукти, і гроші.
Останнім часом мене стало підводити здоров’я, та й втомилася я дуже, тому вирішила з заробітками справу згортати і додому повернутися.
Мої діти були відверто засмучені, адже вони вже за роки звикли до того, що я даю гроші, а тут все раптово закінчилося.
Своїх звичок жити на широку ногу вони не хочуть позбуватися, тому і просять постійно в мене гроші. А я сказала, що більше жодного євро їм не дам, бо так я і сама без нічого залишуся.
Тепер в очах своїх дітей я – жадібна. І просто так зі мною спілкуватися вони не дуже хочуть.
Найцікавіше, що з своїм батьком вони досі чудово спілкуються, хоча він їм абсолютно нічого не дав, навпаки, ще й забрав.
Мені дуже прикро усвідомлювати, що у моїх дітей таке споживацьке ставлення до мене.
Чомусь вони вважають, що лише я їм щось винна, а до мого колишнього чоловіка у них претензій немає.
Хочеться зрозуміти – що я зробила не так? Адже саме я їх усім забезпечила, а зараз ще й вийшла поганою.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
