– Ой, Любо, мої сини вдома таку красу навели, що ти і не впізнаєш, – каже мені моя двоюрідна сестра Зіна. – Ти б поїхала до нас в гості, подивилася б, а то років 30 ти в наших краях точно не була, – каже.
І це правда. Ми з Зіною народилися і виросли в одному селі. Жили поруч, бо наші мами були рідними сестрами. Але потім я вийшла заміж і поїхала з дому, в іншу область до чоловіка. А Зіна залишилася, заміж вийшла, двох синів народила.
Наші дороги з нею на багато років розійшлися. До того ж, 20 років тому Зіна поїхала на заробітки в Іспанію, бо хотіла своїм синам допомогти. Її особисте життя не склалося, чоловік до іншої пішов, і їй самій довелося синів ростити.
В цьому році мені вперше в житті вдалося поїхати на відпочинок в Іспанію. Ми останнім часом з Зіною зідзвонювалися, і вона сама мені запропонувала, щоб я приїхала до неї і трохи відпочила.
– Приїжджай сестричко, я тут тебе зустріну, життя покажу. Ти, Любо, закохаєшся в Іспанію, – казала Зіна. І я поїхала, бо мені стало цікаво, яка вона, та Іспанія, і чого моя Зіна там пів життя сидить.
Відпочинок і справді вдався на славу, Зіна намагалася показати мені всі найкращі місця Мадриду. Але я помітила, що вона надто на всьому економить. Вона шкодувала собі каву за два євро купити, казала, що приїдемо додому і вона вдома зварить, а в магазині за 2 євро можна цілу пачку купити.
– Знаєш, Любочко, щоб ту копійку скласти, треба на всьому економити. А якщо розкидатися грошима, то діла не буде, – виправдовувалася Зіна.
Я її не засуджувала, але мені було дивно з того, що вона заробляючи по тисячу євро в місяць, шкодує собі 5 євро на круасан, чи 2 євро на каву. Але я на цьому увагу не загострювала – кожному своє.
В Іспанії Люба мене переконала, щоб я поїхала до неї додому, і подивилася, яку красу там сини навели за її гроші. Мовляв, тоді я зрозумію, заради чого вона ту копійку так тулить.
Повернулася я додому, і кажу чоловікові – заводи машину, поїдемо до Зіни, подивимося, що там у неї за хороми, а то вона нахвалитися не може. Та й племінників заодно провідаю, а то ми з ними не бачилися дуже багато років.
Приїхали ми за вказаною адресою. Я спочатку подумала, що ми щось переплутали, бо ніяких красивих великих будинків не було. Натомість на подвір’ї стояла хаотична набудова усього, як на мене, зовсім без смаку.
Племінники уже нас чекали, Зіна їх попередила. Виросли вони дуже, змінилися. Одному 40 років, другому 37, обоє одружені, живуть на одному подвір’ї.
Посиділи ми на їхній маленькій кухоньці, і я питаю, куди пройти в туалет, а вони мені кажуть, що у них туалет на вулиці. Сказати, що я була здивована, це нічого не сказати. Вони набудували казна що, а про туалет забули. Приїде Зіна додому і буде взимку літня людина на вулицю в туалет бігати.
Питаю, чим займаються племінники, і дружини їхні, а виявляється, ніхто з них особливо і не працює. Хлопці ще хоч підпрацьовують, таксують, а невістки вдома сидять. Очевидно, що на них всіх Зіна працює. І поки вона на собі економить, її діти тут успішно її гроші проїдають, бо столи вгиналися від наїдків.
Одним словом, не вразили мене хороми Зіни, точніше вразили, але неприємно. Зіна відразу мені зателефонувала, напевно хотіла запитати чи мені сподобалося, але я слухавку не беру. А що я їй скажу, що мені її шкода? Вона ж образиться.
А що ви мені радите? Сказати сестрі правду? Чи сказати те, що вона хоче чути?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
