– Ну і до чого ти, Ірино, доробилася в тій Італії? – каже мені сестра, і наводить себе в приклад. – Я хату збудувала, і машину купила, а ти що? – не то повчала, не то картала мене вона.
Ми з Катериною обоє заробітчанки, і майже одночасно ми поїхали за кордон. Катерина першою подалася за довгим євро, а потім і я до неї приєдналася.
У нас обох ситуація була однаковою, ми мали по доньці, і для своєї дитини кожна хотіла щось пристарати. Різниця лише полягала у тому, що у Катерини був чоловік, а я була давно розлучена, і сама виховувала доньку.
Серед заробітчанок побутувала думка, що перше, що треба зробити – це подбати про житло. І Катерина відразу стала будуватися. Вона хотіла мати великий будинок, в якому вони житимуть усією родиною.
Наші доньки – ровесниці, тож дівчата майже одночасно вийшли заміж. Спочатку Катерина зробила своїй доньці шикарне весілля.
Вона запросила аж 300 гостей, бо вважала, що саме з таким розмахом заробітчанки мають робити весілля, щоб люди потім не обговорювали, що заробітчанка грошей пошкодувала.
Коли дійшла справа до весілля моєї доньки, мені Юля заявила, що вони з чоловіком не хочуть такого великого весілля, як у тітки було, де наречені навіть не знають добру половину гостей.
– Мамо, навіщо даремно витрачати гроші на вітер? Давайте ми краще ці кошти в бізнес вкладемо, – запропонувала донька.
Зять мені видався хорошим і розумним чоловіком. Він розповів мені про те, що хоче відкрити власну справу, але треба стартовий капітал.
І хоч мова йшла про доволі велику суму, я погодилася, і дала зятю ці гроші. Він щось там за них став мудрувати, але я не втручалася, хоча довгий час і не було видно жодного результату.
Як мене тоді картала Катерина! Вона мені прямо говорила, що я безвідповідально поставилася до зароблених грошей, бо могла вже квартиру купити, а так зять все по вітру пустить.
Не знаю чому, але я зятю вірила, і думала, що навіть якщо у нього зараз щось не вийшло, то найближчим часом обов’язково вийде.
Я продовжувала працювати за кордоном, тому з зятем і донькою не бачилася, лише інколи по телефону говорили. Вони мені не розповідали, як у них справи в бізнесі просуваються, а я і не питала, щоб зайвий раз їм не ятрити душу. Дивно, бо хоч у них і особливих успіхів не було, але і в мене грошей вони більше не просили.
Додому я не їхала останні три роки, вирішила, що краще попрацюю і щось зароблю.
А от Катерина щороку додому у відпустку їхала, а коли поверталася, то не могла нахвалитися тим, яку велику хату збудував її зять. І при цьому вона завжди мені не забувала нагадати, що я теж могла б вже будинок почати будувати, якби була трохи мудріша і не така наївна.
В цьому році зять мені сам зателефонував і сказав, що нам поговорити серйозно треба, тому було б добре, якби я приїхала.
– Йому знову грошей від тебе треба! Навіть не думай нічого давати, бо ти так ні до чого зовсім не доробишся, – повчала мене Катерина.
Я розуміла, що швидше за все вона права, бо зять і справді говорив дуже загадковим тоном, але він просив, щоб я приїхала, тому я взяла відпустку і поїхала.
Відразу з автобуса мене зять зустрів. Я була впевнена, що він зараз мене в село відвезе, в мою хату, але зять сказав, що ми їдемо в місто.
Привіз він мене під якийсь будинок-новобудову, піднялися ми на третій поверх, зять відчинив двері своїм ключем. Зайшла я, інтер’єр в квартирі мені дуже сподобався – все новеньке, чистеньке, та все одно, на душі у мене був осад, мені було неприємно від того, що мене не в рідну хату привезли, а в знімну квартиру, нехай і таку зручну та красиву.
Раптом з кухні вийшла донька зі словами:
– Вітаємо, мамо! Ми тут тобі сюрприз підготували. Подобається?
Я не могла повірити, що діти придбали цю квартиру для мене!
– А звідки ж ви гроші взяли? – питаю.
Виявилося, що мої діти ті гроші, які я їм присилала, таки вклали у власну справу, зять серйозно за це взявся і тепер його бізнес приносить непогані прибутки.
Гроші вони складали, і за це купили мені квартиру. Діти вважали це своїм обов’язком.
Я така рада, що не можу словами передати. Діти мене дуже здивували, я і не сподівалася на це.
Коли я зателефонувала Катерині, щоб похвалитися, який сюрприз мені діти зробили, вона за мене зовсім не пораділа.
Справа в тому, що її донька з зятем виїхали в Америку. Тепер моя сестра залишилася сама в своєму величезному будинку.
А у мене є все – і житло, і родина, і я цьому дуже рада.
І це неправда, що всі діти заробітчанські гроші своїх батьків по вітру пускають. Тут як вже кому пощастить…
Я повірила в своїх дітей, а вони мені за це віддячили. Тепер і у них, і у мене все добре. А чого ще треба мені?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
