– Наївна ти, Галино, якщо думаєш, що тобі хоч щось тут належить, – каже мені друга невістка Ірина. – Так що, даремно навіть не витрачайся, бо мені тебе шкода, – каже.
Ми з Іриною обоє в однаковій ситуації були, бо не сподобалися нашій спільній свекрусі, обидві попали їй в немилість. Але Ірині більше пощастило, бо вона жила окремо, і зустрічалася з свекрухою лише по великих святах.
А я сама сирота, мене тітка виховала, тож йти мені було нікуди, і я після того, як заміж за Остапа вийшла, стала жити в невістках. Свекруха нам виділила стару хату, яка у них на подвір’ї залишилася від її мами, і так почалося моє непросте сімейне життя.
У мами мого чоловіка був настільки важкий характер, що навіть рідна донька не витримала і поїхала геть. Віра, зовиця, як вийшла заміж, то спочатку жила біля своєї мами, але свекруха настільки втручалася в її життя, що там мало що до розлучення не дійшло.
Чоловік Віри почав їздити в Польщу на заробітки, а потім і дружину з собою забрав. Ми залишилася самі біля свекрухи, але вона нас в свою хату так і не запросила – жила собі там сама, а ми продовжували тулитися в старій хаті.
Коли моїй доньці було 12 років, раптово не стало мого чоловіка. Я не уявляла, що мені робити далі, боялася, що свекруха мене вижене. Але мама чоловіка любила мою доньку, і саме через внучку вона нас залишила.
Донька моя школу закінчила і поїхала вчитися, а я тоді надумала їхати в Грецію на заробітки. Свекруха ще в силі була, і вона навіть зраділа, що я їду від неї.
Додому я приїжджала рідко, бо не було до кого їхати. Донька моя на канікулах у мене в Греції гостювала, так ми і жили.
За 6 років я вже мала гроші для того, щоб квартиру придбати. Донька моя якраз університет закінчила, заміж надумала виходити, тож квартира дуже пригодилася.
Я собою неабияк пишалася, бо сама змогла забезпечити свою дитину житлом, адже я, як ніхто, знала, наскільки це важливо – мати свій кут і ні від кого не залежати.
А тим часом, свекруха стала приупадати з сил, роки брали своє. Ірина, друга невістка, хоч і жила недалеко, але відразу відхрестилася – сказала, що доглядати свекруху вона не збриється, бо у неї своя мама є.
Віра, донька, жила в Польщі, і додому приїжджала рідко, до того ж, у неї на маму також була певна образа, тож вона не поспішала кидати своє розмірене життя за кордоном і повертатися додому, щоб глядіти маму.
Я розуміла і невістку, і доньку, але сама не могла зробити так, як вони. У мене мами не було, і я була вдячна свекрусі навіть просто за те, що вона прийняла мене до себе в сім’ю, і за те, що виховала для мене такого доброго чоловіка. Тому я найняла одну жінку з села, якій платила, щоб та щодня ходила до свекрухи.
Коли свекрухи не стало, з’ясувалося, що вона все своє майно залишила доньці. Напевно, її можна зрозуміти. Але Віра не приїжджала додому, і будинок занепадав. Тому я коли приїжджала, намагалася там навести порядок, вкладаючи туди свої гроші.
Ірина мене картала, вона не розуміла, навіщо я це роблю, адже мені нічого не належить.
Та я нічого і не хотіла, мені просто було неприємно дивитися, як бур’янами заростає те місце, в якому я була щаслива, адже тут був мій перший справжній дім.
За власні кошти я і дах підлатала, і огорожу нову зробила, і мінімальні ремонтні роботи в будинку провела. Ірина з мене сміялася, що я зовиці дачу облаштовую.
– Приїде Віра, вижене тебе без нічого, от побачиш, – попереджала мене друга невістка.
І одного разу це сталося. В той день я попросила сусіда, щоб він траву скосив, і в цей час на подвір’я заходить Віра – вона приїхала додому без попередження.
– Що ти тут робиш? – суворо запитала вона.
Я пояснила, що заплатила сусіду, щоб той траву скосив. Роботу ми вже зробили, то ж я йду.
На наступний день Віра мені зателефонувала і сказала, що нам треба зустрітися, бо вона має до мене серйозну розмову.
У мене душа похолола, але я пішла на зустріч. Віра була не одна, а з якимось чоловіком.
Як згодом з’ясувалося, це був нотаріус. Зовиця приїхала ненадовго, тож відразу взялася до справи. Мамин будинок вона подарувала мені.
Сказати, що я була здивована, це нічого не сказати.
– Чому ти це робиш? – запитала я.
– Тому що впевнена, що ніхто не пригляне краще за ним, ніж ти. А мені важливо, щоб збереглося місце мого дитинства. Та й мама з небес радітиме. Ти їй дуже допомогла, тож ти гідна отримати цей спадок, а я і так додому не повернуся, – сказала Віра, підписала всі документи і поїхала.
Я хотіла купувати будинок в іншому місці, але тепер мої плани змінилися – я тут все гарно перебудую і облаштую. Зроблю таке собі тепле родинне гніздечко, де буде пахнути материнською любов’ю.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
